Ср

 Вентиляція виробничих приміщень

У створенні сприятливих умов праці ефективним засобом є вентиля-

ція – процес організованої і регулярної заміни у приміщеннях забрудне-

ного повітря на чисте і свіже. Залежно від способу переміщення повітря

вентиляція буває природна і механічна (штучна).

1. Природна вентиляція та її види

Природна вентиляція здійснюється за рахунок сили вітру і природ-

ними (гравітаційними) силами. Вітер, обдуваючи споруду, попереду неї

створює зону підвищеного тиску, а з протилежного боку виникає зона пе-

вного розрідження. Під дією напору вітер через фрамуги, кватирки, ство-

ри й інші отвори проникає у приміщення, а під дією розрідження забруд-

нене повітря виходить назовні.

Перевагою природної вентиляції є її дешевизна та простота експлуа-

тації. Основний її недолік у тому, що повітря надходить у приміщення

без попереднього очищення, а виділене відпрацьоване повітря також не

очищається і забруднює довкілля.

Природна вентиляція може бути неорганізованою (інфільтрація) та ор-

ганізованою (аерація). Обмін повітря інфільтрацією відбувається при вході і

виході через випадкові й нерегульовані отвори. Обмін аерацієюздійснюється

через спеціально обладнані шахти, кватирки, ліхтарі. Видаляють повітря з

приміщень за допомогою спеціальних ліхтарів, шахт та дефлекторів.

Ліхтарі є найбільш ефективним засобом вентиляції. Їх розміщують

на даху приміщення і одночасно використовують для природного освіт-

лення, а створи або фрамуги на них склять.

Шахти встановлюють самостійно або обладнують дефлекторами.

Дефлектори – аеродинамічні пристрої, які збільшують силу тяги в шахті

(каналі) за рахунок сили вітру. 

2.Механічна вентиляція та її види.

Вимоги до механічної вентиляції

Механічна вентиляція – це примусове видалення з приміщень забру-

дненого повітря і заміна його на свіже за допомогою вентиляційних агре-

гатів. Сукупність вентиляційного агрегату, повітроводів, регулювальних,

пускових та інших пристроїв складає вентиляційну систему для конкрет-

ного виробничого приміщення.

Штучна вентиляція може бути загально обмінною, місцевою та ком-

бінованою.

Загально обмінна вентиляція забезпечує створення необхідного мік-

роклімату та чистоти повітряного середовища у всьому об’ємі робочої

зони приміщення. Вона застосовується для видалення надлишкового теп-

ла, нормалізації хімічного складу повітря при відсутності його токсично-

го забруднення, а також коли неможливо використати місцеву вентиля-

цію.

Вентиляційні системи бувають витяжними, припливними і приплив-

но-витяжними (комбінованими).

Вибір системи залежить від призначення виробничого приміщення,

особливостей виробничого процесу, інтенсивності виділення шкідливих

речовин та інших причин. Наприклад, у приміщеннях, де інтенсивно виді-

ляються шкідливі речовини, для запобігання їх поширенню в інші примі-

щення застосовують витяжну систему вентиляції.  Якщо у виробничих

приміщеннях виділяються пари або гази з густиною, що перевищує густи-

ну повітря(пари кислот тощо), то штучна вентиляція повинна забезпечува-

ти видалення 60% повітря з нижньої зони приміщення та 40% - з верхньої.

Якщо ж густина речовин, що забруднюють виробниче приміщення, менше

за густину повітря, то потрібно видалити забруднене повітря у верхній зо-

ні. У хімічних лабораторіях, акумуляторних цехах, де встановлені витяжні

шафи, аспіраційні установки та пристрої, необхідно забезпечити відповід-

ний приплив у приміщення свіжого повітря.

При роботі припливно-витяжної вентиляції необхідно, щоб кількість

повітря, що надходить ззовні, не перевищувала або була на 10-15% мен-

шою від кількості повітря, що видаляється витяжними пристроями.

Ефективність вентиляції залежить від різниці зовнішньої і внутрі-

шньої температури, від правильного розміщення і площі поперечного пе-

ретину витяжних і припливних каналів. Припливні канали розміщуються

у верхній частині поздовжніх стін на 40-45  см нижче горищного пере-

криття у шаховому порядку між вікнами, а витяжні – у стелі з виходом на

гребінь покрівлі.

Потребу в чистому повітрі на одного працівника на годину можна

визначити за формулою:

а = к /р – g,

де: а – необхідний вентиляційний об’єм повітря; к – кількість літрів

вуглекислого газу, що виділяє людина за 1 годину; р – допустима концен-

трація вмісту вуглекислого газу в приміщенні (0,1 %) – 1,0 л в 1 м3

повітря;

g – вміст вуглекислого газу в повітрі (0,03%) – 0,03 л в 1 м3

повітря.

Швидкість руху повітря має становити:

-  для: видалення газів з холодних приміщень – 0,5-1 м/с, з теплих –

1,0-1,5 м/с;

-  для видалення пилу – відповідно 0,8-1,5 м/с і 1,5-2,5 м/с.

Якщо у виробниче приміщення не поступають шкідливі та такі, що

дурно пахнуть речовини з сусідніх приміщень і за умови, що на одного

працівника припадає 20 м3

приміщення, вентиляція повинна забезпечитиподачу зовнішнього повітря не менше 20 м3/год. Приточне (припливне) повітря має поступати в робоче приміщення в теплий період року на рівніблизько 1,8 м від підлоги, а в холодну – не нижче 4 м від підлоги. При цьому в холодну пору року при відкритих дверях може надходити велика кількість холодного повітря. Для запобігання цьому використовують повітряно-теплові завіси на двері, що мають забезпечити необхідну температуру у приміщеннях: 

-  14°С – при легкій фізичній роботі;

-  12°С – при роботі середнього навантаження;

-  8°С – при важкій роботі.

Місцева вентиляція забезпечує нормалізацію повітряного середови-

ща на робочих місцях. Вона може бути припливною (повітряні душі, по-

вітряні та повітряно-теплові завіси) і витяжною(вловлювання шкідливих

речовин безпосередньо біля місць їх утворення).

Для створення та автоматичного підтримування в приміщенні зада-

них або таких, що змінюються за певною програмою умов мікроклімату

використовують кондиціювання.

Кондиціювання повітря може бути повним,  коли регулюються всі

параметри повітря(вологість, температура, очищення від пилу, дезінфек-

ція, озонування тощо) і неповним, коли регулюються лише частина пара-

метрів повітряного середовища приміщення.

Для кондиціювання повітря у виробничих приміщеннях використо-

вують такі кондиціонери:

а) центральні, що встановлюються за межами робочих приміщень;

б) місцеві, розміщенні безпосередньо у приміщенні Повітря робочої зони