Л2

ЛЕКЦІЯ2

ПРАВОВІ ТА ОРГАНІЗАЦІЙНІ ПИТАННЯ ОХОРОНИ ПРАЦІ

.1. Гарантії прав на охорону праці1.1.  Законодавча база з охорони праці в Україні    та міжнародні нормативно-правові акти з охорони праці 

Складовими охорони праці є законодавство про працю,  виробнича

санітарія і безпека застосування різних технічних засобів у виробничих

процесах, включаючи пожежну і вибухову безпеку.

Основні положення з охорони праці в Україні встановлені і регламе-

нтуються Конституцією України, Кодексом законів про працю, Законом

«Про охорону праці», іншими законами України, а також розробленими

на основі і відповідно до них нормативно-правовими актами. 

Згідно з Конституцією України найвищою соціальною цінністю є

людина, її життя, здоров’я і безпека (ст. 3). Стаття 43 гарантує право не

тільки на працю, але і на безпечні умови праці, ст. 49 – право на охорону

здоров’я, медичну допомогу, страхування. У Законі «Про охорону праці»

визначені основні напрямки з практичної реалізації конституційних прав

громадян України. Його дія розповсюджується на всі заклади, підприємс-

тва, організації незалежно від форми власності і діяльності, і на всіх гро-

мадян, які працюють у цих організаціях.

Кодекс законів про працю регулює трудові відносини всіх працівни-

ків, сприяючи ефективності суспільного виробництва і зростанню на цій

основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню

трудової дисципліни. Законодавство про працю встановлює високий рі-

вень умов праці, всебічну охорону трудових прав працівників. Право на

працю реалізується укладанням трудового договору.

Закон «Основи законодавства України про охорону здоров'я» визна-

чає правові, організаційні, економічні та соціальні засади охорони здоро-

в'я в Україні. Закон надає гарантії соціального забезпечення працівників

при втраті працездатності, одержанні професійних захворювань, інвалід-

ності,  забезпечення усіх громадян гарантованим рівнем медико-

санітарної допомоги, а також затверджує здійснення державного нагляду

у сфері охорони здоров'я.

Закон України «Про пожежну безпеку» визначає правові, економічні

та соціальні основи забезпечення пожежної безпеки на території України.

Законом встановлено, що забезпечення пожежної безпеки об'єктів покла-

дається на керівників цих об'єктів. Державний пожежний нагляд за ста-

ном пожежної безпеки в населених пунктах і на об'єктах, незалежно від

форм власності, здійснюється державною пожежною охороною.

Закон України «Про охорону навколишнього середовища» регламен-

тує відносини в галузі охорони праці, захист природних ресурсів, ефекти-

вне використання їх, забезпечення екологічної безпеки, попередження і

ліквідації негативного впливу господарської діяльності людини на навко-

лишнє середовище. 

Конвенція № 155 Міжнародної організації праці (МОП) «Про безпе-

ку і гігієну праці та виробниче середовище», яка набула чинності 11 сер-

пня 1983 р., визначає систему організації охорони праці на національно-

му та виробничому рівнях.  Згідно з Конвенцією на роботодавців

покладається обов’язок надавати робочі місця, механізми та обладнання,

організовувати виробничі процеси, у відповідності з  встановленими між-

народними нормативами безпеки, вживати заходів щодо створення відпо-

відних служб з управління та нагляду за охороною праці.

Конвенція також передбачає надання необхідної інформації органам

громадського контролю за охороною праці, проведення навчань і консу-

льтацій.  За вимогами документа роботодавець зобов’язаний розробляти

заходи і засоби щодо попередження виробничого травматизму та прово-

дити розслідування й облік нещасних випадків і професійних захворю-

вань.

МОП,  одна з найдавніших міжнародних організацій,  створена у

1919 р. Вона є основним міжнародним координуючим органом у галузі

охорони праці. Україна є членом МОП з 1954 р. Значну кількість докуме-

нтів, прийнятих МОП, ратифіковано в Україні. Серед них – найважливіші

нормативні акти, що стосуються основоположних прав людини в процесі

праці. У МОП діє система контролю за виконанням у країнах-членах ви-

мог конвенцій і рекомендацій. В Україні реалізується проект МОП “Мо-

білізація підприємств і працівників на запобігання зловживанню шкідли-

вими речовинами”.

У рамках програми TACIS з метою співробітництва в галузі охорони

праці України з Європейським Союзом створено “Проект сприяння у за-

безпеченні охорони праці в Україні (з метою підвищення рівня ефектив-

ності)”, яким передбачається удосконалення нормативної бази, заснуван-

ня Інформаційного центру з агітації та пропаганди і відпрацювання

механізму економічних розрахунків на підприємстві,  спрямованих на

створення безпечних і здорових умов праці для працюючих, тощо.

Україна є членом Міжнародної агенції з атомної енергетики

(МАГАТЕ),  Міжнародної Організації Охорони Здоров’я  (МООЗ)  та ін-

ших спеціалізованих установ Організації Об’єднаних Націй і виконує

схвалені ними нормативні акти та рекомендації стосовно охорони здо-

ров’я та життя працюючих.

 1.2.  Тривалість робочого часу на підприємстві, тривалість  відпочинку

Нормальна тривалість робочого часу працівників не може перевищувати

40  годин на тиждень  (ст. 40  КЗпП України).  Підприємства і організації при

укладенні колективного договору можуть встановлювати меншу норму трива-

лості робочого часу, ніж передбачено в частині першої цієї статті.

Скорочена тривалість робочого часу встановлюється:

1)  для працівника віком від 16 до 18 років – 36 годин на тиждень, для осіб

віком від 15 до 16 років (учні віком від 14 до 15 років, які працюють в період канікул) – 24 години на тиждень.

Тривалість робочого часу учнів, які працюють протягом навчального року

у вільний від навчання час,  не може перевищувати половини максимальної

тривалості робочого часу, т.т. не більше 20 годин.

2)  для працівників, зайнятих на роботах з шкідливими умовами праці, - не

більше як 36 голин на тиждень.

Крім того,  законодавством встановлено скорочена тривалість робочого

часу для окремих категорій працівників (учителів, лікарів та інших).

Скорочена тривалість робочого часу може встановлюватись за рахунок

власних коштів на підприємствах і в організаціях для жінок,  які мають дітей

віком до 14 років або дитину-інваліда.

При роботі в нічний час встановлена тривалість роботи  (зміни)  скорочу-

ється на годину. Це правило не поширюється на працівників, для яких уже пе-

редбачено скорочення робочого часу.

Тривалість нічної роботи зрівнюється з денною в тих випадках,  коли це

необхідно за умовами виробництва, зокрема у безперервних виробництвах,  а також на змінних роботах при шестиденному робочому тижні з одним вихідним днем. Нічним вважається час з 10 години вечора до 6 години ранку.

Забороняється залучення до роботи в нічний час:

- вагітних жінок і жінок, що мають дітей віком до трьох років;

- осіб молодших 18 років;

- інших категорій працівників, передбачених законодавством.

Робота жінок в нічний час не допускається за винятком тих галузей народного господарства, де це викликається необхідністю і дозволяється як тим-

часовий захід,  але це не поширюється на жінок, які працюють на підприємст-

вах де зайняті лише члени однієї сім’ї.

За угодою між працівником і власником або уповноваженим ним органом

може встановлюватись як при прийнятті на роботу, та і згодом неповний робочий день або неповний робочий тиждень. На прохання вагітної жінки, жінки, яка має дитину віком до 14  років або дитину-інваліда,  в тому числі таку, щознаходиться під її опікуванням,  або здійснює догляд за хворим членом сім’ївідповідно до медичного висновку, власник або уповноважений ним орган зо-бов’язаний встановити їй неповний робочий день або неповний робочий тиждень.

Оплата праці в цих випадках проводиться пропорційно відпрацьованому

часу або залежно від виробітку.

Робота в умовах неповного робочого часу не тягне за собою будь-яких

обмежень обсягу трудових прав працівника.

При змінних роботах працівники чергуються в змінах рівномірно в по-

рядку,  встановленому правилами внутрішнього трудового розпорядку. Тривалість перерви в роботі між змінами має бути не меншою подвійної тривалості часу роботи в попередній зміні (включаючи і час перерви на обід). Призначення працівника на роботу протягом двох змін підряд забороняється  (ст.. 59 КЗпП України). Надурочні роботи, як правило, не допускаються.

Власник або уповноважений ним орган може застосовувати надурочні

роботи тільки у таких випадках:

- при проведенні робіт,  необхідних для оборони країни,  а також відвер-

нення громадського або стихійного лиха,  виробничої аварії і негайного усу-

нення їх наслідків;

- при проведенні громадсько-необхідних робіт по водопостачанню,  газо-

постачанню, опаленню, освітленню, каналізації, транспорту, зв’язку – для усу-

нення випадкових або несподіваних обставин,  які порушують правильне їх

функціонування;

- при необхідності закінчити почату роботу, яка внаслідок непередбачених

обставин чи випадкової затримки з технічних умов виробництва не могла бути закінчена в нормальний робочий час,  коли припинення її може призвести допсування або загибелі державного чи громадського майна, а також необхідності невідкладного ремонту машин, верстаків або іншого устаткування, коли несправність їх викликає зупинення робіт для значної кількості трудящих;

- при необхідності виконання вантажно-розвантажувальних робіт з метою

недопущення або усунення простою рухомого складу чи скупчення вантажів у пунктах відправлення і призначення;

- для продовження роботи при нез’явленні працівника, який заступає, ко-

ли робота не допускає перерви; в цих випадках власник зобов’язаний негайно вжити заходів до заміни іншим працівником.

До надурочних робіт забороняється залучати (ст.. 63 КЗпП):

- вагітних жінок і жінок, що мають дітей віком до трьох років;

- осіб молодших 18 років;

- працівників,  які навчаються в загальноосвітніх школах і професійно-

технічних училищах без відриву від виробництва, в дні занять.

Жінки,  які мають дітей віком від 3  до 14  років або дитину-інваліда,  мо-

жуть залучатись до надурочних робіт лише за їх згодою.

Залучення інвалідів до надурочних робіт можливо лише за їх згодою і за

умови, що це не суперечить медичним рекомендаціям.

Надурочні роботи не повинні перевищувати для кожного працівника чо-

тирьох годин протягом двох днів підряд і 120 годин на рік.

Для відновлення фізичного,  психофізіологічного стану людини,  енерге-

тичних витрат і т.п. працівником згідно законодавчих і інших нормативних ак-

тів передбачений час відпочинку.

Працівникам надається перерва для відпочинку і харчування тривалістю

не більше 2 годин. Перерва не включається в робочий час. Перерва для відпочинку і харчування повинна надаватись, як  правило, через 4 години після початку роботи.

Працівники використовують час перерви на свій розсуд. На цей час вони

можуть відлучатися з місця роботи.

На тих роботах, де через умови виробництва перерву встановити не мож-

на,  власник за узгодженням з представником профспілки надає можливість

прийняття їжі протягом робочого часу.

Працівникам, що працюють в холодну пору року на відкритому повітрі або

в закритих неопалюваних приміщеннях, вантажникам та деяким іншим категоріям працівників у випадках, передбачених законодавством, надаються спеціальні перерви для обігрівання і відпочинку,  які включаються у робочий час.

Власник  (керівник)  зобов’язаний обладнувати приміщення для обігрівання і

відпочинку працівників.

При шестиденному робочому тижні працівникам надається один вихід-

ний день,  а при п’ятиденному робочому тижні –  два вихідних дні. Загальним

вихідним днем є неділя.

Другий вихідний день при п’ятиденному робочому тижні, якщо він не ви-

значений законодавством,  визначається графіком роботи підприємства,  установи,  організації за погодженням з представником профспілки і ,  як правило, має надаватися підряд з загальним вихідним днем.

На підприємствах, в установах, організаціях, де робота не може бути пе-

рервана в загальний вихідний день у зв’язку з необхідністю обслуговування

населення  (магазини,  театри, музеї і інші), вихідні дні встановлюються місце-

вими Радами народних депутатів.

В інших обставинах,  коли роботу перервати неможливо з виробничо-

технічних умов або через необхідність безперервного обслуговування насе-

лення, а також на вантажно-розвантажувальних роботах, пов’язаних з роботою транспорту,  вихідні дні надаються в різні дні тижня почергово кожній групі працівників згідно з графіком змінності, що затверджується власником (керівником) за погодженням з профспілковим працівником підприємства, установи,організації.

Тривалість щотижневого безперервного відпочинку повинна бути не ме-

нше як сорок дві години.

Робота у вихідні дні забороняється. Залучення окремих працівників до ро-

боти у ці дні допускається тільки з дозволу виборчого органу первинної профспілкової організації підприємства,  організації,  установи і лише у виняткових випадках, що визначаються законодавством, а саме:

- для відвернення або ліквідації наслідків стихійного лиха,  епідемій,  епі-

зоотій, виробничих аварій і негайного усунення їх наслідків;

- для відвернення нещасних випадків,  які ставлять або можуть поставити

під загрозу життя чи нормальні життєві умови людей, загибелі або псування

майна;

- для виконання невідкладних,  насамперед непередбачених робіт,  від не-

гайного виконання яких залежить у подальшому нормальна робота підприємства, установи, організації в цілому або їх окремих підрозділів;

- для виконання невідкладних вантажно-розвантажувальних робіт з метою

запобігання або усунення простою рухомого складу чи скупчення вантажів у

пунктах відправлення і призначення.

Залучення працівників до роботи у вихідні дні проводиться  за письмовим

наказом (розпорядженням) роботодавця (керівника).

Усім працівникам надаються щорічні відпустки із збереженням на їх пе-

ріод місця роботи (посади) і заробітної плати.

 1.3. Право працівників на пільги і компенсації за важкі та шкідливі умови праці

Законом України «Про охорону праці» передбачені права працівника

на пільги і компенсації за наявності на його робочому місці небезпечних і

шкідливих виробничих факторів. Зокрема, він забезпечується безоплат-

ним лікувально-профілактичним харчуванням, молоком або рівноцінни-

ми харчовими продуктами. У разі роз’їзного характеру роботи працівни-

кові виплачується грошова компенсація на придбання відповідних

продуктів для покращення стану здоров’я.

Перелік виробництв, професій та посад, робота на яких дає право на

безоплатне лікувально-профілактичне харчування у зв’язку з небезпеч-

ними і шкідливими умовами праці, затверджений Міністерством праці і

соціальної політики. Наприклад, при виконанні роботи в умовах високої

температури відбувається інтенсивне потовиділення, за якого організм

втрачає воду і мінеральні речовини, що негативно відбивається на психо-

фізіологічному стані працівника. Тому в гарячих цехах працівники забез-

печуються газованою солоною водою.

Робітники, що працюють у вищезазначених шкідливих і небезпечних

умовах, мають право на оплачувані перерви санітарно-оздоровчого при-

значення,  скорочення тривалості робочого часу,  додаткову оплачувану

відпустку, пільгову пенсію, оплату праці у підвищеному розмірі та інші

пільги і компенсації, що надаються в порядку, визначеному законодавст-

вом. Керівник підприємства (роботодавець) може за свої кошти додатко-

во встановлювати за колективним договором (угодою, трудовим догово-

ром)  додаткові пільги і компенсації працівникам понад передбачених

законодавством.

У випадку зміни виробничих умов, розмірів пільг і компенсації, пе-

редбачених трудовим договором, керівник підприємства повинен не піз-

ніше як за 2 місяці письмово поінформувати про це працівника. При цьо-

му працівник має право розірвати трудовий договір за власним бажанням.

2. Нормативні акти з охорони праці

2.1. Загальне поняття про нормативно - правові акти з охорони

праці. Система стандартів безпеки праці

Нормативно-правові акти з охорони праці – це правила, норми, рег-

ламенти, положення, стандарти, інструкції та інші документи з охорони

праці. Вони є обов’язковими до виконання і дотримання усіма підприємс-

твами, для яких вони розроблені.

Опрацювання та прийняття нових, перегляд і скасування чинних но-

рмативно-правових актів з охорони праці проводяться спеціально упов-

новаженим центральним органом виконавчої влади з нагляду за охоро-

ною праці за участю професійних спілок і Фонду соціального

страхування від нещасних випадків та за погодженням з органами держа-

вного нагляду за охороною праці, а санітарні правила та норми затвер-

джуються спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої

влади в галузі охорони здоров’я.

Нормативно - правові акти з охорони праці розглядаються в міру

впровадження досягнень науки і техніки, але не рідше одного разу на де-

сять років.

Розгляд та впровадження їх має за мету поліпшення безпеки, гігієни

праці та виробничого середовища.

У разі неможливості повного усунення небезпечних і шкідливих для

здоров’я умов праці роботодавець зобов’язаний повідомити про це відпо-

відний орган державного нагляду за охороною праці, а також звернутись

до нього при необхідності з клопотанням про встановлення строку для

проведення умов праці згідно нормативних вимог. Отримавши згоду або

інше рішення з цього приводу від органу державного нагляду, роботода-

вець зобов’язаний невідкладно повідомити про це заінтересованих пра-

цівників (ст. 29 Закону „Про охорону праці”). 

Державні стандарти Системи стандартів безпеки праці (ГОСТ ССБТ)

колишнього СРСР застосовуються на території України до їх заміни ін-

шими нормативними документами, якщо вони не суперечать чинному за-

конодавству України. Відповідно до Угоди про співробітництво в галузі

охорони праці, укладеної керівними органами урядів держав СНД, стан-

дарти ССБТ надалі визнаються Україною як міждержавні стандарти за

угодженим переліком, що переглядається в міру необхідності з урахуван-

ням національного законодавства держав СНД та результатів спільної ро-

боти, спрямованої на удосконалення Системи стандартів безпеки праці.

ГОСТ мають п’ять класифікаційних груп, яким надано шифр підсистем:

-  організаційно-методичні стандарти – 12.0;

-  стандарти вимог та норм за видами небезпечних і шкідливих ви-

робничих факторів – 12.1;

-  стандарти вимог безпеки до виробничого устаткування – 12.2;

-  стандарти вимог безпеки до виробничих процесів – 12.3;

-  стандарти вимог безпеки до засобів захисту працюючих – 12.4.

Вимоги щодо охорони праці регламентуються також Державними

стандартами України з питань безпеки праці, Будівельними нормами та

правилами, Санітарними нормами, Правилами улаштування електроуста-

новок, нормами технічного проектування та іншими нормативними акта-

ми.

2.2. Міжгалузеві та галузеві  акти з охорони праці

Державні міжгалузеві нормативні акти про охорону праці – це нор-

мативні акти загальнодержавного користування, дія яких поширюється на

всі підприємства, установи, організації незалежно від їх форм власності

та відомчої (галузевої) належності (наприклад, «Правила монтажу і без-

печної експлуатації ліфтів» та ін.).

Державні галузеві нормативні акти про охорону праці – це нормати-

вні акти, дія яких поширюється на підприємства, установи і організації

незалежно від форм власності, що належать до певної галузі. 

Галузеві нормативні документи з охорони праці підприємств та уста-

нов конкретної галузі  (міністерства або іншої управлінської структури)

розробляються і затверджуються за встановленим порядком установами

цієї галузі за погодженням з профспілкою.

Затверджені у встановленому порядку нормативні документи для пра-

цівників реєструються службою охорони праці підприємства у відповідно-

му журналі та видаються керівникам підрозділів під розпис. Кожний керів-

ник підрозділу підприємства повинен мати комплект чинних інструкцій для

працівників усіх професій і видів робіт на даній дільниці.

2.3.  Нормативні акти з охорони праці на окремих

об’єктах

Крім державних нормативних актів з охорони праці існують і норма-

тивні акти, що діють на окремих об’єктах. Власники підприємств, уста-

нов,  організацій або уповноважені ними органи розробляють на основі

Державних нормативних актів з охорони праці (ДНАОП) і затверджують

власні положення, інструкції або інші нормативні акти з охорони праці,

що діють в межах підприємства, установи, організації. До таких актів на-

лежать:

1.  Положення про систему управління охороною праці на підприємс-

тві;

2.  Положення про службу охорони праці на підприємстві;

3.  Положення про комісію з питань охорони праці на підприємстві;

4.  Положення про роботу уповноважених трудового колективу;

5.  Положення про навчання, інструктаж і перевірку знань працівни-

ків з питань охорони праці;

6.  Положення про організацію і проведення первинного і повторного

інструктажу, а також пожежно-технічного мінімуму;

7.  Положення про організацію попереднього і періодичного медич-

них оглядів працівників;

8.  Положення про санітарну лабораторію на підприємстві;

9.  Інструкції з охорони праці для працюючих за професіями і видами

робіт;

10.  Інструкції про заходи пожежної безпеки;

11.  Інструкції про порядок проведення зварювальних та інших вог-

невих робіт на підприємстві;

12.  Перелік робіт з підвищеною небезпекою;

13.  Перелік посад посадових осіб підприємства, які зобов’язані про-

ходити попередню і періодичну перевірку знань з охорони праці;

14.  Наказ про організацію безкоштовної видачі працівниками певних

категорій лікувально-профілактичного харчування;

15.  Наказ про порядок забезпечення працівників підприємства спец-

одягом, спецвзуттям та іншими засобами індивідуального захисту;

16.  Наказ про організацію безкоштовної видачі молока й інших рів-

ноцінних харчових продуктів працівникам,  що працюють у шкідливих

умовах.

Виходячи зі специфіки робіт та вимог чинного законодавства, керів-

ник об’єкта затверджує нормативні акти із вищезазначеного списку та

інші, що регламентують питання охорони праці.