Ср

Охорона праці жінок,підлітків, інвалідів

1.  Особливості охорони праці жінок

Конституція України (ст. 24) на вищому законодавчому рівні закрі-

пила рівність прав жінок і чоловіків. Разом з тим, трудове законодавство,

враховуючи фізіологічні особливості організму жінки, інтереси охорони

материнства і дитинства,  встановлює особливі вимоги щодо охорони

праці жінок і неповнолітніх.

Статтею 10 Закону України  «Про охорону праці» забороняється за-

стосування праці жінок на важких роботах і роботах із шкідливими або

небезпечними умовами праці, на підземних роботах, а також залучення

жінок до підіймання і переміщення речей, маса яких перевищує встанов-

лені для них граничні норми:

-  підіймання і переміщення вантажів при чергуванні з іншою робо-

тою (до 2 разів на годину) – 10 кг;

-  підіймання і переміщення вантажів постійно протягом робочої

зміни – 7 кг.

Законодавством про працю забезпечені права жінок на максимально

досконалі режими праці і відпочинку, обмеження праці жінок на роботах

у нічний час. При цьому значна увага приділяється наданню пільг вагіт-

ним жінкам і жінкам, які мають дітей віком до трьох років: не допуска-

ються роботи у нічний час, надурочні роботи і роботи у вихідні дні, на-

правлення у відрядження без їх згоди (ст. 177 КЗпП). Жінкам надаються

відпустки по вагітності і пологам тривалістю 70 календарних днів до і 56

календарних днів після пологів, а також перерви для годування дитини.

Вони,  відповідно до медичного висновку,  можуть мати знижені норми

виробітку або бути переведені на легку роботу із збереженням середнього

заробітку за попередньою роботою (ст. 178 КЗпП).

Гарантії трудових прав жінок чітко визначені ст. 184 КЗпП. Заборо-

няється відмовляти жінкам у прийнятті на роботу і знижувати їм заробіт-

ну плату з мотивів, пов’язаних з вагітністю або наявністю дітей віком до

трьох років, також забороняється звільнення вагітних жінок і жінок, що

мають дітей віком до трьох років, самотніх матерів у випадку наявності у

них дітей віком до 14 років чи дитини-інваліда, крім випадків повної лік-

відації підприємства, установи, організації, але з обов’язковим працевла-

штуванням.

Жінкам, які працюють і мають двох і більше малолітніх дітей або ди-

тину-інваліда, надаються пільги до відпустки.

2.  Особливості охорони праці неповнолітніх

Охорона праці неповнолітніх закріплена законодавством України. Не-

повнолітні  (особи,  що не досягли 18  років)  у трудових правовідносинах

прирівнюються у правах до повнолітніх, а в галузі охорони праці, відпусках

та деяких інших умов користуються пільгами. Зокрема, забороняється залу-

чати їх до важких робіт і до робіт із шкідливими або небезпечними умовами

праці,  а також до підземних робіт. Порядок трудового і професійного на-

вчання неповнолітніх професій, пов’язаних з цими роботами, визначається

Положенням, затвердженим наказом Державного комітету України з нагля-

ду за охороною праці 15.12.2003 р. № 244.

Забороняється також залучати неповнолітніх до підіймання і пере-

міщення речей, маса яких перевищує встановлені для них граничні норми(таб.1.)

                                                                                                          Таблиця 1.

Граничні норми підіймання та переміщення важких предметів неповнолвтніми

Вік неповнолітніх ,років	Граничні норми ваги вантажу ,кг
	Короткочасна робота		Тривала робота
	Юнаки	Дівчата	Юнаки	Дівчата
14	5	2 ,5	-	-
15	12	6	8 ,4	4 ,2
16	14	7	11 ,2	5 ,6
17	16	8	12, 6	6 ,3

Усі особи, молодші вісімнадцяти років, приймаються на роботу лише

після попереднього медичного огляду й у подальшому, до досягнення 21

року,  щороку підлягають обов’язковому медичному огляду.  За згодою

батьків або опікунів можуть, як виняток, прийматись на роботу особи, які

досягли п’ятнадцяти років.

Забороняється залучати неповнолітніх до нічних, надурочних робіт

та робіт у вихідні дні (ст. 192 КЗпП), а тривалість робочого часу для пра-

цівників віком від 16 до 18 років має складати 36 годин на тиждень, віком

від 15 до 16 років – 24 години на тиждень.

Щорічна відпустка неповнолітнім надається в літній час або, за їх

бажанням, у будь-яку пору року.

Звільнення неповнолітніх з ініціативи власника або уповноваженого

ним органу, крім дотримання загального порядку звільнення, здійснюєть-

ся тільки за згодою районної  (міської)  комісії у справах неповнолітніх

(ст. 198 КЗпП).

Категорії робіт, на яких забороняється застосування праці жінок і не-

повнолітніх,  а також граничні норми підіймання і переміщення важких

речей жінками і неповнолітніми затверджуються МОЗ за погодженням з

Держпромгірнагляду.

3. Охорона праці інвалідів

Інвалідами рахуються особи зі стійким розладом функцій організму, обу-

мовленим захворюванням, наслідком травм або природженими дефектами, якіпризводять до обмеження життєдіяльності, до необхідності у соціальній допомозі та захисту.

Інваліди в Україні володіють всією повнотою соціально –  економічних,

політичних, особистих прав і свобод (ст. 1 Закону України „Про основи соціа-

льної захищеності інвалідів України”).

Підприємства, які використовують працю інвалідів, зобов’язані створюва-

ти для них умови праці з урахуванням рекомендацій медико-соціальної експертної комісії та індивідуальних програм реабілітації,  вживати додаткових заходів безпеки праці, які відповідають специфічним особливостям цієї категорії працівників (ст. 12 Закону України „Про охорону праці”).

У випадках,  передбачених законодавством,  на власника або уповноваже-

ний ним орган покладається обов’язок організувати навчання,  перекваліфікацію і перевлаштування інвалідів відповідно до медичних рекомендацій,  встановити на їх прохання неповний робочий день або неповний робочий тиждень та створити пільгові умови праці.

Залучення інвалідів до надурочних робіт та робіт у нічний час без їх згоди

не допускається. 

 Обов’язки працівників щодо додержання вимог нормативно – правових актів з охорони праці

1.  Права працівників при укладанні трудових договорів що-до охорони праці

У відповідності до ст..21 Кодексу законів про працю України між праців-

ником і власником підприємства,  установи,  організації або уповноваженим

ним органом чи фізичною особою укладається трудовий договір  (угода),  за

яким працівник зобов’язується виконувати роботу,  визначену цим договором,

з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства,

установи,  організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зо-

бов’язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови

праці, необхідні для виконання роботи, передбаченої законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержан-

ня письмової форми є обов'язковим при укладанні трудового договору з неповнолітнім, з фізичною особою, при укладанні контракту та в інших випадках, передбачених законодавством України.

Форма трудового договору між роботодавцем і фізичною особою і Поря-

док його реєстрації затверджені наказом Міністерства праці і соціальної полі-

тики України від 27 червня 2001 року № 260.

кладання трудового договору оформлюється наказом чи розпорядженням. .

Трудовий договір вважається укладеним і тоді,  коли наказ чи розпоря-дження не були видані, але працівника фактично було допущено  до роботи.

Умови трудового договору не повинні мати положень,  які протирічять 

законам та іншим нормативно-правовим актам з охорони праці.

Під час оформлення трудового договору власник зобов’язаний проінфор-

мувати працівника під розписку про умови праці та про наявність на його ро-

бочому місці небезпечних та шкідливих виробничих факторів,  які ще не усу-

нено,  можливі наслідки їх впливу на здоров’я та про права працівника не

пільги і компенсації за роботу в таких умовах відповідно до законодавства і

колективного договору (ст. 5 Закону України “Про охорону праці”).

Працівнику не може пропонуватися робота,  яка за медичним висновком

протипоказана йому за станом здоров’я.

Усі працівники згідно із законом підлягають загальнообов’язковому

державному соціальному страхуванню від нещасного випадку на вироб-

ництві та професійного захворювання.

Чинне законодавство гарантує права працівників на охорону праці під

час роботи на підприємстві. Умови праці на робочому місці, безпека техно-

логічних процесів, машин, механізмів та інших засобів виробництва, стан

засобів колективного та індивідуального захисту,  що використовуються

працівниками, а також санітарно-побутові умови повинні відповідати нор-

мативним актам. Якщо з’ясується, що власник не створив належних умов

праці і вони становлять небезпеку для життя і здоров’я працівника, або вла-

сник вимагає від працівника виконання робіт, які не передбачені трудовим

договором, працівник має право відмовитися від дорученої роботи, повід-

омивши про це безпосереднього керівника або роботодавця. Факт наявності

такої ситуації за необхідності підтверджується спеціалістами з охорони

праці, представниками профспілки, членом якої є працівник, а також стра-

ховим експертом з охорони праці.

За період простою з вищезазначених причин за працівником зберіга-

ється середній заробіток.

У разі невиконання роботодавцем вимог законодавства про охорону

праці,  порушення умов колективного договору з цих питань працівник

має право розірвати трудовий договір за власним бажанням.  У такому

випадку, згідно зі ст. 6 Закону «Про охорону праці», працівникові випла-

чується вихідна допомога, розмір якої не може бути нижчим від триміся-

чного заробітку.

Працівника,  який за станом здоров’я,  відповідно до медичного ви-

сновку, потребує надання легшої роботи, роботодавець повинен перевес-

ти його на відповідну роботу на термін, зазначений у медичному виснов-

ку, у разі потреби встановити скорочений робочий день та організувати

проведення навчання працівника з набуття іншої професії відповідно до

законодавства.

Якщо з будь-яких причин зупинено тимчасову експлуатацію підпри-

ємства, цеху, дільниці, окремого виробництва або устаткування, за пра-

цівником зберігається місце роботи,  а за період простою нараховується

середній заробіток.

2. Обов’язки роботодавця (керівника)щодо створеннябезпечних і нешкідливих умов праці та обов’язкипрацівника за трудовим договором

Згідно з чинним законодавством роботодавець зобов’язаний створити

на робочому місці в кожному структурному підрозділі належні умови праці

відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити дотримання

вимог законодавства щодо прав працівників з охорони праці.

З цією метою роботодавець забезпечує належне утримання будівель і

споруд, виробничого обладнання та устаткування, моніторинг за їх техні-

чним станом, впровадження прогресивних технологій, досягнень науки і

техніки, засобів механізації та автоматизації виробництва, вимог гігієни

праці, виробничої санітарії.

На роботах із шкідливими і небезпечними умовами праці, а також на ро-

ботах, пов’язаних із забрудненням або несприятливими метеорологічними

умовами, роботодавець зобов’язаний видати безплатно за встановленими нормами спеціальний одяг, спеціальне взуття та інші засоби індивідуального захисту, а також мийні та знешкоджуючі засоби (ст. 8 Закону). Працівники, які залучаються до разових робіт, пов’язаних з ліквідацією наслідків аварії,

стихійного лиха тощо, що не передбачені трудовим договором, повинні бути

забезпечені зазначеними засобами.

Роботодавець зобов’язаний забезпечити за свій рахунок придбання, ком-

плектування, видачу та утримання засобів індивідуального захисту відповідно до нормативно-правових актів з охорони праці та колективного договору, ауразі передчасного зношення цих засобів не з вини працівника, замінити їх засвій рахунок.

Особлива увага має приділятися виявленню та усуненню причин, що

можуть призвести до нещасних випадків, професійних захворювань, здій-

сненню профілактичних заходів з метою недопущення аварії на виробни-

цтві. Для цього проводяться лабораторні дослідження умов праці, аналі-

зується технічний стан виробничого обладнання та устаткування,

здійснюється атестація робочих місць на відповідність їх нормативно-

правовим актам з охорони праці, за підсумками якої роботодавець розро-

бляє та впроваджує заходи усунення небезпечних і шкідливих для здо-

ров’я виробничих факторів.

Роботодавець через створену ним службу з охорони праці, комісію з

питань охорони праці здійснює контроль за додержанням працівниками

вимог виробничої санітарії, гігієни праці, техніки безпеки, використання

засобів колективного та індивідуального захисту, виконання робіт згідно

з розробленими і затвердженими на підприємстві положеннями, інструк-

ціями та іншими актами з охорони праці.

У свою чергу, працівники, виконуючи свої трудові обов’язки, пови-

нні дотримуватись трудової і технічної дисципліни, підвищувати продук-

тивність та якість праці.

Згідно із Законом України  «Про охорону праці»  працівник зо-

бов’язаний:

-  дбати про особисту безпеку і здоров’я, а також про безпеку і здо-

ров’я оточуючих людей у процесі виконання будь-яких робіт чи під час

перебування на території підприємства;

-  знати і виконувати вимоги нормативно-правових актів з охорони

праці, правила поводження з машинами, механізмами, устаткуванням та

іншими засобами виробництва, користуватися засобами колективного та

індивідуального захисту;

-  проходити у встановленому законодавством порядку медичні

огляди;

-  виконувати зобов’язання з охорони праці, передбачені колектив-

ним договором (угодою, трудовим договором), та правила внутрішнього

трудового розпорядку;

-  співпрацювати з роботодавцем у справах створення безпечних і

нешкідливих умов праці, особисто вживати заходи щодо усунення будь-

якої виробничої ситуації, яка створює загрозу життю працівника чи здо-

ров’ю людей,  які його оточують, і навколишньому природному середо-

вищу, повідомляти про небезпеку своєму безпосередньому керівнику або

іншій посадовій особі;

-  працівник, який не виконує обов’язків щодо охорони праці та ви-

мог нормативних актів, правил внутрішнього трудового розпорядку, несе

безпосередню відповідальність за порушення зазначених вимог.

Згідно із законодавством роботодавець зобов’язаний організувати

навчання працюючих,  вдосконалювати їхні знання та навички у сфері

охорони праці проведенням інструктажів, підвищенням кваліфікації з ви-

робничої санітарії,  техніки безпеки,  цілеспрямовано вести пропаганду

безпечних методів праці.

Основним документом, який регламентує взаємовідносини між тру-

довим колективом і роботодавцем,  є колективний договір.  Цей договір

розробляється роботодавцем та профспілковою організацією підприємст-

ва і затверджується на зборах (конференції) трудового колективу.

Для запланованих заходів з охорони праці роботодавець зо-

бов’язаний виділити цільові кошти та необхідні матеріальні ресурси, ви-

трачати які на інші цілі заборонено. Порядок використання цих коштів

визначається у колективному договорі і контролюється трудовим колек-

тивом.

До обов’язків роботодавця входить своєчасне проведення загально-

обов’язкового державного соціального страхування працівників від нещас-

ного випадку на виробництві та професійного захворювання, вживання те-

рмінових заходів для допомоги потерпілим, у т.ч. залучення за необхідності

професійних аварійно-рятувальних формувань, вести облік і розслідування

нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві.

Роботодавець також може за рахунок власних коштів здійснювати

додаткові виплати потерпілим працівникам і членам їх сімей відповідно

до колективного або трудового договору. 

Відповідальність за порушення вимог щодо охорони праці

За порушення законодавства та нормативних актів з охорони праці,

створення перешкод для діяльності посадових осіб органів державного

нагляду і громадського контролю винні притягуються до дисциплінарної,

адміністративної, матеріальної та кримінальної відповідальності (ст. 44

Закону України “Про охорону праці”).

Кодекс законів про працю України (ст.47) передбачає наступні дис-

циплінарні стягнення: догана, звільнення з роботи.

Дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваже-

ним ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше

одного місяця з дня його виявлення.

Адміністративна відповідальність при порушенні вимог законодавст-

ва про охорону праці тягне за собою накладання штрафу на працівників

від двох до 5 неоподаткованих мінімумів доходів громадян і на посадо-

вих осіб підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності

та громадян – суб’єктів підприємницької діяльності – від 5 до 10 неопо-

даткованих мінімумів доходів громадян (ст. 4 КпАПУ).

Порушення санітарно-гігієнічних і санітарно-протиепідемічних пра-

вил і норм тягне за собою накладення штрафу на громадян від одного до

дванадцяти неоподаткованих мінімумів доходів громадян і на посадових

осіб – від  шести до двадцяти п’яти неоподаткованих мінімумів доходів

громадян.( ст. 42 КпАПУ).

Матеріальна відповідальність робочих і службовців регламентується

статтями 130-138 Кодексу законів про працю України і іншими нормати-

вними актами.

При накладанні матеріальної відповідальності права і законні інтере-

си працівників гарантуються шляхом встановлення відповідальності

тільки за пряму дійсну шкоду, лише в межах і порядку, передбачених за-

конодавством, і за умови, коли така шкода заподіяна підприємству, уста-

нові, організації винними протиправними діями (бездіяльністю) праців-

ника.  Ця відповідальність,  як правило,  обмежується певною частиною

заробітку працівника і не повинна перевищувати повного розміру заподі-

яної шкоди, за винятком випадків, передбачених законодавством.

За наявністю зазначених підстав і умов матеріальна відповідальність

може бути покладена незалежно від притягнення  працівника до дисцип-

лінарної, адміністративної чи кримінальної відповідальності.

Законодавством передбачені різні види матеріальної відповідальності

в залежності від того, чи є в діях працівника ознаки кримінального зло-

чину чи ні. При наявності в його діях ознак злочину на працівника може

бути в силу ст. 134 КЗпП України покладена повна матеріальна відпові-

дальність, а при відсутності таких ознак  на працівника накладається об-

межена відповідальність в розмірі його середньомісячного заробітку.

Суттєве значення має загальний об’єм і розмір збитку у зв’язку з по-

рушенням вимог відносно охорони праці. Ця шкода може включати кош-

ти, виплачені потерпілому на відшкодування втраченого заробітку, одно-

разової допомоги, додаткових витрат на лікування і т.п., коли потерпілий

залишився живий,  а також кошти,  витрачені на поховання на випадок

смерті потерпілого, виплачених коштів одноразової допомоги на сім’ю і

на утриманців.

До матеріальних збитків у зв’язку з порушенням законодавства з

охорони праці,    крім вищесказаних виплат, пов’язаних з травмуванням

або смертю працівника, відноситься також шкода, заподіяна:

-  знищенням майна, устаткування, приміщень власника внаслідок вибу-

ху, пожежі, руйнування;

-  псування матеріалів, напівфабрикатів;

-  виплатами коштів страховим компаніям у зв’язку з пошкодженням або

зіпсуванням застрахованого майна та ін.

Кримінальна відповідальність має місце при порушенні правил без-

пеки, санітарних, протипожежних правил і норм, які призвели до аварії,

травматизму і інших негативних наслідків і визначаються відповідними

статтями Кримінального кодексу України. Так, ст.  271 цього Кодексу пе-

редбачає, що:

-  порушення вимог законодавства та інших нормативно-правових актів

про охорону праці службовою особою підприємства, установи, органі-

зації або громадянином – суб’єктом підприємницької діяльності, якщо

це порушення заподіяло шкоду здоров’ю потерпілого, -  карається

штрафом до п’ятдесяти неоподаткованих мінімумів доходів громадян

або виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі

на той самий строк;

-  те саме діяння, якщо воно спричинило загибель людей або інші тяжкі

наслідки, - карається випраними роботами на строк до двох років або

обмеженням волі на строк до п’яти років, або позбавленням права обі-

ймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до двох

років або без такого.

Кримінальним кодексом також передбачено відповідальність за: по-

рушення правил безпеки під час виконання робіт з підвищеною небезпе-

кою (ст. 272); порушення правил безпеки на вибухонебезпечних підпри-

ємствах або у вибухонебезпечних цехах  (ст. 273);  порушення правил

ядерної або радіаційної безпеки (ст. 274); порушення правил, що стосу-

ються безпечного використання промислової продукції або безпечної

експлуатації будівель і споруд (ст. 275).