Л7

ЛЕКЦІЯ7 ОСНОВИ ФІЗІОЛОГІЇ, ГІГІЄНИ ПРАЦІТА ВИРОБНИЧОЇ САНІТАРІЇ

1.  Фізіологічні основи праці

актеристика основних форм діяльності людини

Праця відзначається значною різноманітністю. За характером роботи

її можна поділити на три основні види: фізична праця, механізовані фор-

ми фізичної праці і розумова праця .

Доля фізичної і психічної складових у різних видах трудової діяль-

ності неоднакова: під час фізичної праці переважає м’язова діяльність, а

під час розумової – психічна. Але жоден з видів діяльності не відбуваєть-

ся без її регулювання центральною нервовою системою.

Під фізичною працею розуміють виконання людиною енергетичних

функцій у виробничій системі. Ця праця вимагає значної м’язової актив-

ності. За характером роботи м’язів фізична робота поділяється на динамі-

чну і статичну. Динамічна робота здійснюється при переміщенні тіла лю-

дини, її рук, ніг, пальців у просторі, статична – при утриманні вантажу,

при виконанні роботи стоячи або сидячи. 

Особливістю статичної роботи є її виражена втомлювальна дія, що

зумовлена довготривалим скороченням і напруженням м’язів, безперерв-

ним збудженням нервових центрів, в той час як динамічна робота харак-

теризується ритмічним скорочення м’язів,  що сприяє повноцінному їх

кровопостачанню і газообміну,  почерговим збудженням і гальмування

нервових центрів, що регулюють діяльність м'язів, що, у свою чергу, при-

зводить до меншої втомленості.

Динамічну фізичну роботу, за якої задіяні більше 2/3 м'язів людини,

прийнято називати загальною,  при участі в роботі від 2/3  до 1/3 м'язів

(тулуба або рук чи ніг) – регіональною, при участі в роботі менше 1/3 м'я-

зів (наприклад, набір тексту на комп'ютері) – локальною.

Фізичні навантаження стимулюють роботу серцево-судинної та диха-

льної систем. При цьому відбувається витрата енергії. За величиною зага-

льних енерговитрат організму фізичні роботи поділяються на легкі (до 150

Ккал/година),  середньої важкості (від 151 до 250 Ккал/година) та важкі

(понад 250 Ккал/година). В свою чергу легка робота поділяється на І-а  - 90-

120 Ккал/година і І-б – 121 – 150 Ккал/година, а робота середньої важкості –

на ІІ-а – 151 – 200 Ккал/година та ІІ-б – 200-250 Ккал/година(ДСН 3.3.6.042-

99).

Роботи, які пов’язані з систематичним напруженням, постійним переміщенням і перенесенням (понад 10 кг) вантажів.

Механізовані форми фізичної праці виконуються людиною оператором, їх здійснення забезпечується поєднанням фізичних і розумових функцій.

Діяльність людини-оператора може відбуватися як у штатних (дете-

рмінованих), так і позаштатних (недетермінованих) обставинах.

При детермінованих обставинах працюючому заздалегідь відомі ал-

горитми дій, він керується відповідними правилами, інструкціями, пра-

цює за жорстким технологічним графіком. У недетермінованих обстави-

нах можливі збої у технологічному процесі, неполадки у роботі устатку-

вання та ін., які усуваються за відповідними інструкціями. 

Операторська діяльність має кілька типів спеціалізації:

-  оператор-технолог безпосередньо включений до технологічного

процесу,  працює в основному режимі обслуговування технологічного

процесу,  здійснює переважно виконавські дії,  чітко дотримуючись ін-

струкцій, які, як правило, охоплюють увесь набір ситуацій і рішень. Це

оператор автоматичних ліній, технологічних процесів тощо;

-  оператор-маніпулятор  (машиніст),  основну роль у діяльності

якого відіграють механізми сенсомоторної регуляції  (виконання дій)  і,

меншою мірою,  понятійного та образного мислення.  Основні функції

машиніста – управління окремими машинами і механізмами;

-  оператор-спостерігач,  контролер,  у діяльності якого переважає

сприйняття та осмислення інформації. Виконання його функцій значною

мірою забезпечує апарат понятійного мислення і досвід, закладений в обра-

зно-концептуальних моделях.  Фізична робота в діяльності оператора-

спостерігача відіграє незначну роль. Прикладами даного типу спеціалізації

є праця диспетчера енергетичної або транспортної системи.

Розумова праця людини, на відміну від фізичної,  супроводжується

меншими витратами енергетичних запасів (витрати енергії складають від

2500 до 3000 Ккал на добу), але це не означає, що вона є легкою. Розумо-

ва праця забезпечується активністю головного мозку – під час розумової

діяльності значно активуються аналітичні та синтетичні функції центра-

льної нервової системи,  ускладнюється прийом і переробка інформації,

виникають функціональні зв’язки між окремими нервовими центрами,

нові комплекси умовних рефлексів, зростає роль уваги, пам'яті, зорового

та слухового аналізаторів. 

Інтенсивна розумова праця викликає значне зростання потреб мозку в

кисні.  Будь-яка розумова діяльність супроводжується певним нервово-

психічним напруженням, малорухливістю, вимушеною позою тощо.

Розумова праця характеризується напруженістю,  яка визначається

обсягом інформаційного навантаження.

До розумової діяльності належать деякі види операторської праці,

праця керівників виробничих процесів, творча працю, праця слідчих, су-

ддів, лікарів, викладачів, тощо. Операторська праця відрізняється підви-

щеною відповідальністю та високою нервово-емоційною напругою. Пра-

ця керівників визначається надмірним зростанням обсягу інформації,

дефіцитом часу для її опрацювання, високою особистою відповідальніс-

тю за прийняті рішення, періодичним виникненням конфліктних ситуа-

цій.  Творча праця вимагає значного об’єму пам’яті,  уваги,  нервово-

емоційної напруги. Праця викладача, лікаря, юриста – це постійний кон-

такт з людьми,  підвищена відповідальність,  дефіцит часу та уваги для

прийняття рішення,  що зумовлює значну нервово-емоційну напругу.

Праця міліціонера за своїми ознаками дуже близька до операторської

праці і праці викладача, але її відрізняє високий рівень небезпеки.

2.  Працездатність людини

Працездатність – це потенційна можливість людини здійснювати

фізичну  (фізична працездатність)  або розумову  (розумова працездат-

ність) роботу за певний проміжок часу. Розрізняють багатолітню, річну,

місячну, добову працездатність та працездатність протягом зміни.

Працездатність залежить від багатьох факторів, у тому числі фізич-

ного і психічного розвитку, тренованості організму та самопочуття пра-

цюючого, а також умов праці.

Зміну працездатності в часі називають динамікою працездатності.

Період праці протягом робочої зміни як при фізичній, так і при розу-

мовій роботі включає декілька фаз:

І) передробочий стан (фаза мобілізації) – суб’єктивно виявляється в

обміркуванні майбутньої роботи (ідеомоторний акт), викликає певні пе-

редробочі зрушення у нервово-м’язовій системі;

ІІ) впрацьованість, або фаза зростаючої працездатності (фаза гіпер-

компенсації) – період, протягом якого здійснюється перехід від спокою

до робочого стану, налагодження координації між системами організму,

що забезпечує працездатність людини. Ця фаза може тривати від кількох

хвилин до 2-3 годин, що залежить від інтенсивності роботи, віку, досвіду,

тренованості та ставлення до роботи;

ІІІ) період стійкої працездатності (фаза компенсації) – встановлю-

ється оптимальний режим роботи організму. Тривалість цієї фази стано-

вить приблизно 2/3 від усього часу роботи, а ефективність праці досягає

максимуму.  Період стійкої працездатності є важливим показником ви-

тривалості людини щодо даного виду роботи та заданого рівня її інтенси-

вності (швидкості виконання).

Витривалість зумовлена такими факторами:

1)  інтенсивністю праці. Чим більша інтенсивність, тим коротшим

є період стійкої працездатності;

2)  специфікою роботи. Наприклад, динамічна робота має більший

період стійкої працездатності порівняно зі статичною;

3)  віком. В юнацькому і молодому віці витривалість зростає,  а у

похилому – знижується;

4)  емоційним станом. Позитивні емоції сприяють зростанню пра-

цездатності, а негативні, як правило, – її зниженню;

5)  уміннями, навичками, тренованістю, які сприяють зростанню

працездатності;

6)  особливостями центральної нервової системи. Сильні врівно-

важені типи вищої нервової діяльності є більш витривалими порівняно з

іншими;

ІV) період стомлення (фаза декомпенсації). Характеризується зни-

женням працездатності та іншими негативними наслідками. Його можна

віддалити на деякий час емоційно-вольовою напругою;

V) період відновлення. Тривалість цієї фази визначається важкістю

роботи й іншими чинниками. Після легкої одноразової роботи цей період

може тривати до 10 хвилин, після важкої одноразової роботи – 60-90 хв.,

а після тривалої фізичної роботи – декілька днів, що береться до уваги

при встановленні норм часу на відпочинок.

Якщо всередині робочої зміни правильно організовано обідню пере-

рву, після неї знову повторюються всі фази розвитку працездатності. 

3.  Монотонія й гіпокінезія

Їх вплив на психофізіологічний стан людини

Сучасне поточно-конвеєрне виробництво може призводити до моно-

тонії,  а механізована,  автоматизована праця та праця з дистанційним

управлінням – до гіпокінезії, які негативно впливають на психофізіологі-

чні стан та фізіологічні процеси людини.

Монотонною називають таку працю, характерними ознаками якої є

одноманітність робочих дій, їх багаторазове повторення і невелика три-

валість. Проте і тривала операція, яка включає одноманітні цикли дії, та-

кож може бути монотонною. Все залежить від структури самої операції –

кількості, змісту і характеру її складових елементів. Якщо операція зво-

диться до виконання обмеженого кола дій (кількість різноманітних еле-

ментів невелика),  то вона є монотонною навіть при значній тривалості.

Згідно з нормативними актами тривалість операцій на конвеєрному виро-

бництві не повинна бути меншою 30 секунд.

Монотонна праця накладає на функціональний стан людини певний

відбиток. Її негативний вплив проявляється у втраті інтересу до викону-

ваної роботи. Надмірно виражена монотонність може викликати своєрід-

не нервове виснаження.

Негативний вплив монотонності на функціональний стан пояснюєть-

ся тим, що, по-перше, при монотонній праці здійснюються примітивні,

нескладні дії, які не потребують творчої діяльності мозку, не викликають

зацікавленості і не породжують позитивних емоцій. У реалізації цих дій

задіяна лише незначна кількість нервових центрів. Інша частина нервової

системи не залучається до роботи, має низький тонус через одноманіт-

ність подразників і відносно низьку їх силу, що сприяє формуванню охо-

ронного гальмування і розвитку сну.  Працівник змушений перебувати

весь час у напрузі, борючись із сонливістю. По-друге, постійне повторен-

ня простих дій протягом робочої зміни викликає напружену діяльність

обмеженої групи нервових центрів.  За образним висловлюванням І.П.

Павлова, при монотонній праці відбувається «довбання в одну клітину».

При цьому відновлювальні процеси не встигають відновити витрати ене-

ргетичних ресурсів, які мають місце у цих центрах, що і призводить до

втоми.

Реакція на монотонну роботу у людей має індивідуально -психологічні особливості. В одних вона викликає яскраво виражену нудьгу і всю решту ознак негативного впливу монотонної праці, тоді як в інших ці ознаки відсутні. Виявилось, що останні створюють щодо монотонії необхідну установку – виконуючи її автоматично, думками відволікатися від неї.

Гіпокінезія – це функціональний стан, який розвивається під впливом

тривалого обмеження м’язової активності людини. Розвиток цього стану

супроводжується дегенеративно-деструктивними змінами опірно-

рухливого апарату,  порушенням функції серцево-судинної системи та

обміну речовин.

Психофізіологічний стан людини в результаті тривалої гіпокінезії

помітно погіршується. Їй не вистачає наполегливості при виконанні будь-

яких завдань,  слабшає емоційна стійкість,  погіршується настрій,

з’являється підвищена дратівливість, порушується сон.

Залежно від того, як довго людина перебуває у стані гіпокінезії, про-

гноз може бути як позитивним, так і негативним. Довготривала гіпокіне-

зія при порушенні функцій нервової системи, залоз внутрішньої секреції,

особливо наднирників,  серцево-судинної системи,  виникненні патології

обміну речовин може призвести до загибелі організму, тому що резистен-

тність стає дуже низькою. При частковій гіпокінезії людина стає схиль-

ною до розвитку різноманітних патологічних процесів.

З огляду на зазначене для підтримки високого рівня життєдіяльності

людини, високої функціональної активності центральної нервової систе-

ми і формування оптимального психофізіологічного стану велике значен-

ня мають м’язові вправи, їх різноманітність з урахуванням впливу на весь

організм та індивідуальних особливостей людини.

4. Стомлення, його причини та психофізіологічні механізми

Проблема стомлення є вельми складним науково-практичним питан-

ням, яке досліджують представники різних наук – фізіологи, психологи

та інші спеціалісти.

Втома – сукупність тимчасових змін у фізіологічному і психічному

стані людини, які з’являються внаслідок напруженої чи тривалої діяльно-

сті і призводять до погіршення її кількісних та якісних показників. Стан

втоми залежить від звички людини до фізичного та розумового напру-

ження. Якщо таких звичок немає, то втома може настати на самому поча-

тку роботи. Суб’єктивне відчуття втоми називається змореністю (стомле-

ністю).

Стомлення проявляється в різних сферах. Тому розрізняють техніко-

економічні, фізіологічні, психологічні й медичні ознаки стомлення.

До числа техніко-економічних ознак утоми входять зниження виро-

бітку, зростання браку й інше. До фізіологічних ознак – зменшення ви-

тривалості, тремтіння у пальцях, подовження часу зорово-моторної реак-

ції,  зростання температури шкіри голови і рук,  інші показники.

Психологічні ознаки втоми –  це відчуття змореності,  загальмованість

психічних процесів, інші ознаки. Медичними показниками стомлення є

травматизм і виробничо обумовлені захворювання.

Стомлення за своєю біологічною суттю є нормальним фізіологічним

процесом, який супроводжується певними змінами функціонального ста-

ну і виконує захисну роль в організмі,  оберігаючи його від надмірного

перенапруження і можливого, у зв’язку з цим, ураження і виснаження.

Перенапруження визначається як несприятливий, граничний між но-

рмою і патологією функціональний стан окремих фізіологічних систем

або органів, зумовлений надмірними або тривалими навантаженнями або

напруження цих систем або органів. У результаті перенапруження зни-

жується резистентність організму людини до різноманітних несприятли-

вих впливів.

Виникнення втоми обумовлено багатьма причинами, які можуть бути

неоднаковими при різній діяльності людини. В одних випадках зниження

працездатності залежить від зменшення енергетичних запасів,  в інших

цей фактор не має жодного значення.

Зниження працездатності при втомі обумовлюється змінами у прове-

денні нервових імпульсів через синапси у центральній нервовій системі й

у м’язах. 

У працюючих м’язах також можуть знижуватись запаси енергетич-

них речовин. Опріч того, стомлююча робота призводить до зниження ак-

тивності ферментів, які каталізують хімічні реакції. 

Таким чином, причини стомлення складні і різноманітні.

Втома після важкої, але потрібної людині праці супроводжується по-

зитивним емоційним станом.

Розрізняють фізичне і розумове стомлення. Крім того, виділяють пе-

рвинну втому, яка розвивається досить швидко, на початку робочого дня і

є ознакою недостатнього закріплення трудових навичок. Вона переборю-

ється у процесі праці, в результаті чого виникає «друге дихання» – значне

підвищення працездатності. Розрізняють вторинну, або таку, що повільно

розвивається,  втому –  власне стомлення,  яка виникає приблизно через

2,5-3 години від початку роботи та для зняття якої необхідний відпочи-

нок.

У зв’язку зі змінами психічного стану ряд психофізіологів пропону-

ють виділяти три стадії втоми. На першій стадії прояв відчуття стомлено-

сті є незначним, продуктивність праці не знижена; друга стадія характе-

ризується значним зниженням продуктивності праці та вираженими

психічними змінами  (дефекти пам'яті і мислення,  ослаблення волі,  ви-

тримки, самоконтролю); третя стадія оцінюється як гостра перевтома.

Головними ознаками перевтоми при фізичній діяльності є тимчасова

відмова від роботи в результаті порушення функціонування хоч би однієї

з чисельних ланок рухової системи. Чим вища потужність виконуваної

роботи,  тим вища вірогідність того,  що такою ланкою буде нервово-

м’язовий апарат.

5. Перевтома, її механізми, ступенірозвитку та профілактика

У разі відсутності належного відпочинку між робочими днями може

розвиватись перевтома, або хронічна втома.

Перевтома характеризується змінами стану основних фізіологічних

систем,  порушенням оптимуму їх взаємовідносин, загальним падінням

продуктивності праці, зниженням резистентності, творчої активності і ро-

зумової працездатності, підвищенням артеріального тиску та ін.

Характерними ознаками перевтоми є невротичні симптоми:  підви-

щена дратівливість, швидка стомлюваність, відсутність бажання займати-

ся улюбленою роботою, головні болі, порушення сну.

Головні болі,  як одна із основних суб’єктивних ознак перевтоми,

пов’язані, як свідчать клінічні дослідження, з підвищенням внутрічереп-

ного тиску, змінами порогів збудливості механорецепторів судин голо-

вного мозку.

Виникнення та прояви перевтоми залежать від психофізіологічних

особливостей людини. За наявності тих чи інших відхилень у психіці, на-

бутих від народження чи сформованих у процесі життя, ймовірність мо-

жливості розвитку невротичного вибуху підвищується. Хворобливі стани

можуть мати місце в особистостей, які не враховують своїх сил і можли-

востей при плануванні фізичних і розумових завдань, тобто коли виникає

конфлікт між потребою і реальною можливістю її досягнення. Типи ви-

щої нервової системи – важливий фактор, що визначає величину праце-

здатності конкретної людини. Слабкий тип нервової системи має порів-

няно невелику працездатність. Сильні типи, навпаки, характеризуються

значною працездатністю.

На рівень працездатності, а відтак і на швидкість формування втоми

та перевтоми, у процесі трудової діяльності суттєвий вплив має мотива-

ція. Йдеться про сукупність матеріальних і моральних стимулів, на основі

яких людина у праці ставить перед собою конкретні цілі.

Окрім мотивацій, на ступінь працездатності та на розвиток втоми і

перевтоми впливає вік працівника;  співвідношення праці і відпочинку;

наявність в даний момент іншої домінуючої діяльності, несумісної з тру-

довою діяльністю людського організму.

К.К. Платонов виділяє 4 ступеня перевтоми – початковий, легкий, ви-

ражений і тяжкий, кожен з яких вимагає відповідної профілактики. Так,

для зняття початкової перевтоми досить регламентувати режим праці і від-

починку. При легкому ступені перевтоми потрібно зробити нетривалий пе-

рерив у праці й ефективно використати його для відновлення працездатнос-

ті.  При вираженій перевтомі слід терміново здійснити організований

відпочинок, а при тяжкому ступені перевтоми – лікування. 

Засобами профілактики перевтоми і відновлення нормального фізіо-

логічного стану людини є психо- і фармакотерапія, фізіотерапія (електро-

стимуляція, масаж і ін.), дозовані фізичні вправи і навантаження, загарту-

вання, водні процедури тощо.

6.  Поняття та основні завдання гігієни
праці та виробничої санітарії

Гігієна праці – це галузь практичної й наукової діяльності, що вивчає

стан здоров'я працівника під впливом умов праці й на цій основі обґрун-

товує заходи і засоби збереження та зміцнення здоров'я працюючого,

профілактики несприятливого впливу умов праці.

У системі законодавчих актів щодо гігієни праці ключове місце посі-

дає Закон України «Про забезпечення санітарного епідеміологічного бла-

гополуччя населення». Стаття 7 цього Закону – «Обов'язки підприємств,

установ, організацій» – передбачає розробку і здійснення адміністрацією

підприємств санітарних та протиепізоотичних заходів щодо умов праці

стосовно рівнів чинників виробничого середовища; інформацію санітар-

но-епідеміологічної служби щодо надзвичайних подій і ситуацій, що ста-

новлять небезпеку для здоров'я населення; відшкодування збитків.

Забезпечення санітарного благополуччя досягається такими заходами:

-  гігієнічна регламентація та державна реєстрація шкідливих чин-

ників виробничого і навколишнього середовища;

-  державна санітарно-гігієнічна експертиза проектів технологій, ді-

ючих об'єктів на відповідальність їх санітарним нормам;

-  включення вимог безпеки щодо здоров'я до державних норматив-

них актів;

-  ліцензування видів діяльності, пов'язаних з потенційною небезпе-

кою для здоров'я людей;

-  гігієнічне обґрунтування проектів, будівництв, розробки, виготов-

лення та використання нових засобів виробництва та технологій;

-  пред'явлення гігієнічно обґрунтованих вимог до житлових, діючих

засобів виробництва та технологій тощо;

-  обов'язкові медичні огляди певних категорій працівників і ін.

Нормативними актами з гігієни праці є постанови та положення (но-

рми), затверджені МОЗ України,  наприклад Положення про медичний

огляд працівників певних категорій.

У системі заходів із забезпечення безпеки праці велике значення мають

запобіжний і поточний санітарні нагляди,  які здійснюють установи та за-

клади Державної санітарно-епідеміологічної служби.  Запобіжний санітар-

ний нагляд дає можливість значно покращити умови і безпеку праці через

заборону виробництва і використання на підприємствах усіх форм власнос-

ті життєво небезпечних речовин та матеріалів, технологічного устаткуван-

ня,  технологічних процесів та впровадження сучасних безвідходних і не-

шкідливих для здоров'я людей технологій.

Поточний санітарний нагляд передбачає систематичний контроль за

дотриманням чинних санітарних правил та норм на виробництві.

Основними завданнями гігієни праці є, зокрема, такі:

-  вивчення впливу на людину небезпечних і токсичних речовин, що

викидаються в навколишнє середовище внаслідок технологічних проце-

сів, роботи устаткування, та розроблення заходів захисту від них;

-  вивчення впливу шуму, вібрації, іонізуючого випромінювання на

організм людини і розроблення заходів захисту від цих чинників;

-  вивчення освітленості робочих місць та розробка заходів і засобів

з його нормалізації;

-  розробка методів і засобів контролю умов праці;

-  розробка та впровадження індивідуальних засобів захисту;

-  розробка та обґрунтування вимог до санітарно-побутового забез-

печення працівників.

Виробнича санітарія – система організаційних заходів і засобів, які

запобігають чи зменшують дію шкідливих виробничих факторів на пра-

цюючих.

До виробничої санітарії належить санітарна техніка (системи і при-

строї вентиляції, опалення, кондиціювання повітря, теплопостачання, во-

допостачання, освітлення, захисту людини від шуму і вібрації, шкідливих

випромінювань і полів, санітарні й побутові споруди і пристрої тощо).

Санітарія і гігієна праці розглядають ряд факторів, що можуть впли-

вати на здоров'я і самопочуття людини, визначають джерела цих факторів

і встановлюють способи захисту від них.

Відтак, основними завдання гігієни та санітарії є створення безпеч-

них умов праці.

7. Фактори трудової діяльності та умови праці

Відповідно до ГОСТ 12.0.002-80 розрізняють 4 групи факторів тру-

дової діяльності:

1)  фізичні – мікроклімат і запиленість повітряного середовища,  всі

види випромінювань, вібрація, шум, освітленість, рівень статичної елект-

рики, рухомі елементи машин і механізмів, гострі краї, жорсткість повер-

хні деталей, інструментів та обладнання тощо;

2)  хімічні – луги, кислоти та інші хімічні речовини;

3)  біологічні –  патогенні мікроорганізми,  препарати,  що вміщують

живі мікроорганізми та їх спори, білкові препарати, а також грибки, най-

простіші тощо;

4)  психофізіологічні –  фізичні  (статичні й динамічні)  й нервово-

психічні перевантаження (розумове перенапруження, монотонність праці,

емоційне перевантаження), втома, перевтома тощо.

Оцінка умов праці проводиться на підставі Гігієнічної класифікації

умов праці за показниками шкідливості та небезпечності чинників вироб-

ничого середовища, важкості та напруженості трудового процесу, згідно

з якою умови праці поділяються на 4 класи:

– 1-й клас – оптимальні умови праці – такі умови, за яких зберігаєть-

ся не лише здоров'я працюючих, а створюються передумови для високого

рівня працездатності;

– 2-й клас – допустимі умови праці – характеризуються таким рівнем

чинників виробничого середовища і трудового процесу, який не переви-

щує встановлених гігієнічних нормативів для робочих місць, а можливі

зміни функціонального стану організму відновлюються за час регламен-

тованого відпочинку або до початку наступної зміни та не чинять не-

сприятливого впливу на стан здоров'я працюючих та їх нащадків у най-

ближчому та віддаленому періодах;

– 3-й клас –  шкідливі умови праці –  характеризуються наявністю

шкідливих виробничих факторів, що перевищують гігієнічні норми і зда-

тні чинити несприятливий вплив на організм працюючого (або його на-

щадків); 

– 4-й клас – небезпечні (екстремальні) умови праці, що характеризу-

ються такими рівнями чинників виробничого середовища,  вплив яких

протягом робочої зміни (або ж її частини) створює великий ризик виник-

нення важких форм гострих професійних уражень, отруєнь, каліцтв, за-

грозу для життя.

Згідно з Законом України  «Про охорону праці»  в усіх виробничих

приміщеннях, робочих зонах, на робочих місцях повинна бути забезпече-

на безпека, а санітарно-гігієнічні умови – відповідати нормативним актам

(ст. 6). 

При прийнятті на роботу роботодавець зобов’язаний поінформувати

громадянина про наявність шкідливих або небезпечних факторів на виро-

бництві (ст. 5).