Л15

ЛЕКЦІЯ ОСНОВИ ТЕХНІЧНОЇ БЕЗПЕКИ

1.  Поняття та об’єкт аналізу технічної безпеки

Безпеку визначають як стан діяльності людини, за якого з визначе-

ною ймовірністю виключено прояв небезпек або ж відсутня надзвичайна

небезпека. Безпека праці – це стан умов праці людини, за яких відсутня

дія небезпечних і шкідливих факторів.

Об’єктом аналізу безпеки праці є виробнича система «людина – ма-

шина – навколишнє середовище» (ЛМС), в якій в єдиній комплекс, ство-

рений для виконання певних функцій, поєднані технічні об’єкти, люди і

навколишнє середовище, які взаємодіють між собою.

Основними компонентами виробничої системи є людина, машина, на-

вколишнє середовище, взаємодія між якими має ґрунтуватись на дотриман-

ні відповідних правил, нормативних документів і бути керованою.

Система ЛМС є багаторівневою за ієрархією управління. Ієрархія поді-

ляє людей на особу, яка формує завдання, організовує й управляє виробни-

цтвом, й особу,  яка разом з технікою безпосередньо виконує це завдання.

Таким чином, людина системи ЛМС більш високого рівня розглядає люди-

ну і техніку системи ЛМС більш низького рівня як єдиний компонент –

своєрідну людину-машину, призначену для здійснення замислу.

Крім рівнів і компонентів в системі ЛМС доцільно виділити окремі

стадії її життєвого циклу:

стадія проектування (визначення завдань, формування вимог, розра-

хунок параметрів);

стадія реалізації (коли у процесі виробництва перша стадія реалізу-

ється на практиці);

стадія експлуатації  (коли система ЛМС здійснює покладені на неї

робочі функції).

Вірогідність нещасного випадку зростає, як тільки людина попадає в

поле дії небезпечного або шкідливого фактору. Це небезпечні зони, що

характеризуються певним видом небезпеки,  її інтенсивністю,  часом і

простором дії.

Таким чином, з точки зору аналізу й управління небезпеками необ-

хідно розглядати та аналізувати структурні елементи системи ЛМС – рів-

ні (вищий і нижчий), компоненти і стадії життєвого циклу.

Взаємодія компонентів,  що входять до системи ЛМС,  може бути

штатною і нештатною. Нештатна взаємодія може виявлятися у вигляді

надзвичайної події – небажаних, незапланованих випадків, що порушують

технологічний процес у відносно короткий відрізок часу. Відмова й інци-

дент, як правило, передують надзвичайній події, але можуть мати і самостійне значення.

До головних моментів аналізу небезпек належить пошук відповідей

на такі питання:

1)  які об’єкти є небезпечними;

2)  яким надзвичайним подіям можна запобігти;

3)  які надзвичайні події неможливо усунути і як часто вони мати-

муть місце;

4)  яку шкоду не усунуті надзвичайні події можуть спричинити лю-

дям, об’єктам, навколишньому середовищу.

Пошук причин надзвичайних подій призводить до аналізу системи

управління небезпеками (СУН) на виробництві. Ці системи обов’язково

включають такі компоненти, як наявність інформації, зворотних зв’язків

та алгоритми функціонування.

Наявність зворотних зв’язків й інформаційної системи дозволяє прово-

дити збір даних щодо відхилень, відмов, проводити аналіз небезпек, порів-

нювати наслідки функціонування системи ЛМС з програмою управління

небезпеками, приймати рішення. У виробничій системі ЛМС інформаційні

функції виконують: рапорти інспекторів, акти розслідування нещасних ви-

падків, аварій, протоколи атестації робочих місць тощо.

2. Безпека виробничого устаткування

Загальні вимоги безпеки виробничого устаткування визначені

ГОСТ 12.2.003-91, за яким безпечність виробничого устаткування забез-

печується: правильною розробкою конструктивних схем, елементів конс-

трукцій, використанням засобів механізації, автоматизації та дистанцій-

ного управління, застосування у конструкціях засобів захисту, включення

вимог безпеки до технічної документації з монтажу, експлуатації, ремон-

ту, транспортування та зберігання устаткування тощо.

Таким чином,  безпечність виробничого устаткування –  це його

відповідність вимогам безпеки праці під час монтажу, експлуатації, ре-

монту в умовах, установлених нормативною документацією.

При проектуванні устаткування необхідно враховувати умови його

експлуатації, транспортування з тим, щоб при дії на нього метеорологічних

факторів,  сонячної радіації та інших чинників, воно не ставало небезпеч-

ним; не допустити випадкового руйнування окремих вузлів і деталей; пе-

редбачити необхідні технічні засоби захисту. Устаткування не повинно ма-

ти гострих країв, нерівних, гарячих чи переохолоджених поверхонь.

Якщо устаткування виділяє тепло, шкідливі речовини, створює шум,

вібрацію та інше, то мають бути передбачені відповідні поглиначі, аби дія

цих негативних факторів не перевищувала гранично допустимих рівнів у

межах робочої зони.

Устаткування повинно бути оснащено засобами сигналізації про пору-

шення нормального режиму роботи, а в необхідних випадках (у разі аварій,

нещасних випадків,  ввімкнення джерел енергії) – засобами автоматичної

зупинки, гальмування. Причому необхідно унеможливити самовільне вми-

кання приводів робочих органів при відновленні подачі енергії.

При проектуванні і виготовленні устаткування необхідно враховува-

ти антропометричні, фізіологічні, психофізіологічні та психологічні мож-

ливості людини. Робочі місця мають бути оснащені необхідними техніч-

ними засобами і забезпечувати зручність і безпеку працівникам.

Надзвичайно важливим є раціональне розміщення виробничого устатку-

вання в робочій зоні.

Дистанційне спостереження й управління технологічними процеса-

ми – найбільш ефективний захід запобігання виробничому травматизму і

захворюванням на виробництві. Його застосовують у тих випадках, коли

безпосереднє перебування оператора в робочій зоні з мотивів безпеки і

технологічних особливостей неможливе, недоцільне або економічно не-

вигідне, наприклад при роботі з легкозаймистими, токсичними та іншими

речовинами.

Дистанційне автоматичне управління виробничими процесами здійс-

нюється відповідно до розроблених програм.

Устаткування у процесі експлуатації не повинно забруднювати на-

вколишнього середовища шкідливими речовинами вище ГДК  (ГДР)  та

створювати небезпеку вибуху чи пожежі.

Безпечність виробничого устаткування також залежить від уміння

людини працювати з ним. Відомо, що від неправильних дій людини в си-

стемі ЛМС відбувається до 50% аварій.

3. Безпека виробничих процесів

Загальні вимоги безпеки до виробничих процесів визначені

ГОСТ 12.3.002-75.

Безпечність виробничого процесу –  це властивість відповідних

технологій відповідати вимогам безпеки праці під час проведення їх в

умовах, установлених нормативною документацією.

Безпечність виробничих процесів залежить від:  вибору технологій,

планування та обладнання виробничих приміщень; розташування вироб-

ничого устаткування та організації робочих місць; вибору вихідних мате-

ріалів,  способу зберігання та транспортування їх,  готової продукції та

відходів виробництва, професійного відбору та навчання працівників, за-

стосування засобів захисту працівників; включення вимог безпеки до но-

рмативно-технічної та технологічної документації, забезпечення вибухо-

та пожежобезпеки. 

Виробничі процеси не повинні забруднювати навколишнє середови-

ще викидами шкідливих та небезпечних речовин,  а концентрація та рі-

вень цих факторів – перевищувати допустимі норми.

Безпека будь-якого технологічного процесу має розглядатись як систе-

ма взаємозв’язку робочих місць,  умов праці,  взаємодії людини з устатку-

ванням, де джерелом небезпеки може бути будь-який засіб праці.

Вірогідність нещасного випадку значно збільшується, як тільки лю-

дина попадає в область дії небезпечного або шкідливого фактора. Ці об-

ласті називають небезпечними зонами.  Небезпечною зоною може бути

простір біля піднімаючих конструкцій устаткування, простір біля примі-

щення, що перебуває в аварійному стані і т. п.

Необхідно володіти знаннями щодо різних технологічних процесів,

які можуть мати фіксовані або нестабільні небезпечні зони.

Нещасний випадок може мати місце лише тоді, коли людина потрап-

ляє до зони дії небезпечного виробничого фактора  (небезпечної зони).

Якщо всі робочі місця знаходитимуться за межами небезпечних зон, то

небезпека буде зведена до мінімуму. Досягненню цієї мети сприяє впро-

вадження механізації та автоматизації виробничих процесів, дистанцій-

ного управління.

Окрім того, всі технологічні операції повинні передбачати також си-

стему управління і контролю за системою ЛМС, що забезпечить захист

людей або аварійне відключення виробничого устаткування на випадок

аварії.

Слід пам’ятати, що дотримання техніки безпеки та надійна робота

механізмів, а також висока організація технологічного процесу є запору-

кою уникнення нещасного випадку також у небезпечній зоні. 

Від помилкових дій людини в системі ЛМС відбувається майже по-

ловина аварій. Для зменшення кількості помилок, зниження втомленості

людини у процесі праці проводиться велика кількість різних заходів. Це,

наприклад, тестовий підбір і навчання спеціалістів щодо оцінки сили, ру-

хливості і врівноваженості нервових процесів. 

Під силою нервових процесів розуміють здатність нервових клітин

витримувати надмірну дію екстремальних факторів. Рухливість нервової

системи визначається за швидкістю реагування людини на різні сигнали

середовища. Головною умовою при цьому є здатність швидко і надійно

оцінювати складні і небезпечні ситуації і приймати вірне рішення. Під

зрівноваженістю нервових процесів розуміють співвідношення збуджен-

ня та гальмування між собою, тобто рівність або нерівність цих процесів

в загальному балансі рефлекторної діяльності організму людини, в її зда-

тності контролювати різносторонні виробничі процеси й управляти ними.

У виробничий процес для підвищення продуктивності праці та її без-

пеки слід впроваджувати досягнення ергономіки. Ергономіка (від грецьк.

«ergos» робота, «nomоs» закон) – наукова дисципліна, що комплексно ви-

вчає людину в конкретних умовах її діяльності в сучасному виробництві,

виявляє можливості і закономірності створення оптимальних умов для

високопродуктивної праці, вдосконалення умінь  та навичок працюючих.

Усі технологічні процеси, операції мають відповідати системі стан-

дартів безпеки праці, мати відповідні сертифікати і ґрунтуватись на су-

часних досягненнях науки і техніки. 

Застосування нових сучасних замкнутих безвідходних технологій,

механізації,  автоматизації,  дистанційного управління і комп’ютеризації

виробничих процесів сприяють усуненню або значному зменшенню дії

шкідливих і небезпечних виробничих чинників, запобіганню нещасним

випадкам, професійним захворюванням й аваріям.

4. Технічні засоби безпеки

У створенні безпечних умов праці широко застосовуються технічні

засоби безпеки. 

Засоби захисту можуть бути об’єктивними (огородження, блокуван-

ня, захисне укриття, запобіжні та вимикаючі пристрої, ізоляція, гермети-

зація, заземлення) і суб’єктивними (таблички, сигнальні пристрої, засте-

режливі написи). Останні не можуть гарантувати надійного захисту від

дії вражаючих факторів, тому що загальний стан людини та її увага вна-

слідок втоми, шуму, вібрації, недостатнього освітлення та інших причин

можуть погіршуватися, що спричиняє підвищення ймовірності виникнен-

ня нещасного випадку.  Об’єктивні засоби захисту є більш надійними,

оскільки вони запобігають контакту людини з джерелами небезпечних

факторів.

5. Об’єктивні технічні засоби безпеки

Захисні огородження –  це технічні засоби,  що створюють пере-

шкоду між людиною і небезпечним виробничим фактором і запобігають

проникненню людини, її рук, ніг, голови в небезпечну зону або дії такого

фактора на людину в аварійних ситуаціях.

Відповідно до існуючих вимог усі приводи, передачі, рухомі деталі,

робочі органи повинні бути обладнанні захисними огородженнями,  які

надійно захищають людину від виходу  (вильоту)  з небезпечної зони

стружки металу, крапель розплавленого металу, агресивних рідин, різних

випромінювань тощо.  Такі огородження застосовуються як перешкоди

можливому падінню людини з висоти або у криниці, траншеї і т.п. Роботи

на устаткуванні, з якого зняте передбачене огородження чи воно неспра-

вне, забороняються.

Залежно від призначення,  огородження мають різне конструктивне

виконання. Виготовляють його зі спеціального листового металу, метале-

вої сітки, пластмаси, а в деяких випадках – зі спеціальних матеріалів (на-

приклад для захисту від радіоактивного випромінювання). Вони поділя-

ються на стаціонарні і переносні.

За своїм конструктивним оформленням стаціонарне огородження ви-

конується як невід’ємна частина устаткування чи обладнання. Воно може

бути відкидним і знімним. 

Відкидні огородження використовуються для укриття робочих вуз-

лів,  передавальних систем та інших механізмів, що вимагають частого

втручання людини до цих механізмів. До них належать кожухи, футляри,

дверцята і т.п. Вони приєднуються до нерухомих частин машин (корпу-

сів) за допомогою петель, навісів і відносно легко відкриваються.

Знімні огородження використовуються для укриття приводних і пе-

редавальних механізмів, що не вимагають налагодження, огляду під час

усього міжремонтного періоду роботи устаткування. Вони приєднуються

до машин болтами, гвинтами і т.п. 

Переносні  (тимчасові)  огородження використовуються під час ре-

монтних і налагоджувальних робіт для захисту людини від випадкових

дотиків до рухомих механізмів, до струмопровідних частин.

Якщо обслуговується технологічне устаткування на висоті, робочі майда-

нчики для запобігання падінню людини обладнують відповідним чином.

Огородження повинно мати надійне кріплення до основного облад-

нання, легко відкриватись і надійно закриватись.

Огородження з металевих сіток (решіток) розміщують не ближче як

за 50 мм від рухомих деталей.

Захисні огородження мають бути завжди у справному стані, мати не-

обхідну міцність.

Захисні огородження повинні відповідати таким вимогам:

1)  забезпечувати надійний захист працюючих від дії небезпечних і

шкідливих факторів;

2)  не ускладнювати спостереження за роботою механізмів;

3)  не впливати негативно на виробничий процес;

4)  не підвищувати рівень шуму і вібрації;

5)  бути простими у виготовленні та експлуатації;

6)  відповідати вимогам технічної естетики.

Відповідно до державних стандартів огородження ззовні повинні бу-

ти пофарбовані в жовтий колір.  На зовнішньому боці огородження,  як

правило, наноситься або прикріплюється певний попереджувальній знак

(знак безпеки).

Запобіжні пристрої призначені для зупинення (відключення) облад-

нання у випадках, коли певний контрольований параметр (тиск, темпера-

тура і ін.) може з різних причин у процесі роботи виходити за встановлені

межі, створюючи при цьому аварійну ситуацію. 

Запобіжними пристроями можуть бути муфти, обмежувачі вантажо-

підйомності, зрізні штифти та шпильки,  регулятори частоти обертання

(для запобігання механічним перевантаженням устаткування),  кінцеві

вимикачі, упори, спеціальні пристрої для зупинення рухомої частини об-

ладнання  (для запобігання переміщенню частин машин за встановлені

межі), запобіжні пластини (на різних гідравлічних та пневматичних сис-

темах), пружинні і гідравлічні обмежувачі вантажопідйомності  (на під-

йомних кранах).

Для захисту вентилів балонів з газами від пошкоджень застосовують

ковпаки, а для захисту людини при роботі на висоті – запобіжний пояс.

Блокувальні пристрої призначаються в конструкціях машин для за-

побігання аваріям. Наприклад, куліса важеля коробки передач трактора

запобігає включенню одночасно двох передач. За допомогою блокуваль-

ного пристрою можна: призупинити роботу певного приводу, якщо з ньо-

го знято огородження, запобігти відкриттю дверей у приміщенні з висо-

кою концентрацією шкідливих речовин,  якщо в ньому вийшла з ладу

вентиляція тощо.

При електричному блокуванні дверей приміщення,  в якому знахо-

диться електронебезпечна установка, в разі відчинення дверей розмика-

ється електричне коло магнітного пускача, і електрична установка відми-

кається від електричної мережі. 

Блокувальні пристрої використовуються для відімкнення чи попере-

дження можливості появи джерела небезпеки у випадку відсутності захи-

сного пристрою. За принципом дії вони поділяються на: механічні, елект-

ронні, пневматичні, комбіновані.

Прикладом блокування руху людини у транспортному засобі висту-

пають ремені безпеки. Вони значною мірою знижують травматизм при

дорожньо-транспортних випадках. Кількість поранених у таких випадках

зменшується у 2,4, а загиблих – у 3,7 рази.

Гальмівні пристрої призначені для швидкої зупинки машин, рухо-

вих частин виробничого обладнання,  утримання вантажів у піднятому

положенні та ін.

Період часу з моменту виявлення небезпеки і до повної зупинки ма-

шини можна зобразити у вигляді такої формули: t = t1+t2+t3,де: t1 – час одержання інформації про небезпеку і реакції оператора; t2 – час затримки сигналу в окремих ланках системи гальмування; t3 – часдії гальму вального пристрою до повної зупинки.

Реакція оператора залежить від індивідуальних особливостей,  віку,

професійного рівня і становить 0,4-1,2 сек. Час гальмування (t2) – для ав-

томобільних гальм з гідравлічним приводом 0,15-0,25 сек., для гальм із

пневматичним приводом 0,4-0,8 сек. Час гальмування для сухих доріг –

0,8-1,2 сек.

6. Суб’єктивні технічні засоби безпеки

В умовах виробництва безпека виконуваних робіт суттєво залежить

від своєчасного попередження працюючих про можливі небезпеки. З ці-

єю метою широко застосовують сигналізацію, сигнальні кольори, знаки

та плакати безпеки, які відіграють роль носія відповідної інформації у за-

кодованому вигляді.

Сигналізація про небезпеку застосовується у колективних засобах

захисту від дії шкідливих і небезпечних факторів для попередження пра-

цюючих про пуск і зупинку устаткування,  порушення технологічного

процесу, аварійну ситуацію, пожежну небезпеку тощо. За принципом дії

сигналізація може бути звуковою, світловою, мануальною і т.п. З метою

сигналізації про небезпеку можуть використовуватися спеціальні прилади

та пристрої. 

Сигнальні пристрої контролюють температуру рідин, тиск рідин і га-

зів, швидкість руху рухомих елементів, вміст у повітрі шкідливих речо-

вин,  рівень шум,  вібрацію,  інтенсивність шкідливого випромінювання,

інформують про несанкціонований доступ, вторгнення на об’єкти тощо.

За своїми функціональними ознаками розрізняють такі сигнальні

пристрої: 

-  аварійні (сповіщають про виникнення небезпечного режиму в ро-

боті);

-  інформаційні (інформують про вид і значення параметрів, що ви-

значають безпеку);

-  попереджувальні  (попереджують про необхідність дотримання

вимог безпеки).

Вченими м. Запоріжжя в березні 2006 р. запропоновано систему сиг-

налізації, яка дає чітке уявлення про забруднення міста викидами проми-

слових підприємств з урахуванням часу, простору та конкретного забру-

днювача.

Кольорами безпеки відповідно до держстандарту є червоний, жовтий, синій та зелений .

Червоний колір застосовують для позначення небезпеки, протипоже-

жних засобів,  сигнальних лампочок, заборонних знаків безпеки,  облад-

нання та приладів, де може виникнути небезпечна ситуація, тощо.

Жовтий колір означає попередження, можливу небезпеку. Його за-

стосовують для фарбування попереджувальних знаків безпеки, елементів

будівельних конструкцій,  виробничого обладнання,  що можуть бути

джерелами небезпеки, країв огороджувальних пристроїв, захисних огоро-

джень, що встановлюються біля небезпечних зон (ями, котловани, тран-

шеї) тощо.

Жовті і чорні смуги, що чергуються, застосовують для позначення

низьких елементів внутрішньоцехового транспорту, кабін, бамперів, еле-

ктрокарів, підіймально-транспортного обладнання.

Синій колір означає вказівку, інформацію. Його застосовують для зо-

бов’язуючих і вказівних знаків безпеки.

Зелений колір застосовують для ламп, що сигналізують про нормаль-

ну роботу машин, позначення евакуаційних виходів «Виходити тут».

Знаки безпеки праці. Відповідно до держстандарту прийнято чотири

групи знаків безпеки праці (ГОСТ 12.4.026-76):

1) знаки, що забороняють, – мають форму кола, по периметру якого

нанесено широку червону смугу, а біле поле з нанесеним чорною фарбою

відповідним символом перекреслюється червоною смугою такої ж шири-

ни. Вони призначені для заборони певних дій у визначених місцях або

приміщеннях (заборона палити, гасити водою і т.п.);

2) попереджуючі знаки мають форму трикутника, по периметру яко-

го  нанесено чорну смугу, а на жовтому полі знака розміщені відповідні

попереджуючі символи. Вони призначені для попередження працівників

про можливу небезпеку (радіаційне випромінювання, електричний струм

і ін.);

3) зобов’язуючі знаки мають форму кола, по периметру якого нанесе-

на тонка біла смуга, а на синьому полі білою фарбою –  відповідні зо-

бов’язуючі символи.  Вони приписують дозвіл на певні дії працівників

лише у разі виконання конкретних вимог з охорони праці (використання

ІЗЗ тощо), вимоги пожежної безпеки та ін.;

4) вказівні знаки мають прямокутну форму, вони синього кольору з бі-

лим полем посередині знака з нанесеними відповідними символами на полі.

Вказівний знак  «Входити тут»  має форму квадрата зеленого кольору,  на

якому білою фарбою нанесений відповідний символ. Символи на вказівних

знаках, що належать до пожежної безпеки, мають червоний колір.

Знаки безпеки, встановлені на воротах при в’їзді на об’єкт, діють на

території всього підприємства, а якщо такі знаки встановлені на дверях

або стіні при вході в приміщення – то лише для цього приміщення.

Дорожні знаки покращують безпеку учасників дорожнього руху і є

для них обов’язковими. Є знаки, що знижують ступінь небезпечності не

тільки для учасників дорожнього руху, але і для людей, які перебувають

поруч. Наприклад, такі знаки як «Рух транспортних засобів, що перево-

зять небезпечні вантажні, заборонено»,  «Рух транспортних засобів,  що

перевозять вибухівку,  заборонений» і т.д. 

Знаки безпеки повинні контрастно виділятися на тлі навколишнього

середовища і перебувати в полі зору людей у призначених місцях.

Широко використовуються пояснювальні написи, що додатково ін-

формують про можливу небезпеку. У пояснювальному написі забороне-

ного знака завжди є слово «Заборонено», наприклад: «Заборонено пали-

ти».  Пояснювальні написи нерідко починають також словом  «Стій»,

наприклад: «Стій. Заборонена зона».

Знаки небезпечних зон попереджують, наприклад, про розташування

зон обвалів, сховищ, зон дії отруйних чи шкідливих речовин. У попере-

джувальних знаках може бути пояснювальний напис, наприклад: «Небез-

печна зона. Тихий хід».

Знаки загрози поранення попереджують про небезпеку, пов’язану з

гострими предметами, виступом арматури тощо. Основне слово – «Обе-

режно». Наприклад: «Обережно. Гострі предмети».

Знаки загрози від руху попереджують про небезпеку, пов’язану з ру-

хом транспорту,  будівельних машин і т.д.,  наприклад:  «Бережись.  Рух

транспорту», «Бережись. Поворот стріли».

На вказівних знаках можуть бути такі пояснювальні слова: «Вихід»,

«Вхід» тощо.

7.  Безпека при експлуатації посудин і систем,

що працюють під тиском

  Поняття «посудини під тиском», їх реєстрація

У промисловому виробництві,  сільському господарстві,  медицині

широко застосовуються системи, що працюють під тиском. До таких сис-

тем належать:  водогрійні і парові котли, балони та цистерни для збері-

гання і транспортування зріджених, стиснених і розчинних газів, компре-

сори, а також інші посудини, що працюють під тиском.

Парові та водогрійні котли,  компресори,  балони та інші посудини,

що працюють під тиском, належать до об’єктів підвищеної небезпеки.

Особливо небезпечними є парові та водогрійні котли, внаслідок ви-

буху яких руйнується корпус котла з утворенням вибухової хвилі. Енергія

вибуху прямо залежить від тиску в котлі перед аварією і температури во-

ди (1 л перенагрітої води утворює 1700 л пари). Наслідками такого вибуху

можуть стати значні руйнування та тяжкі нещасні випадки, тому при про-

ектуванні, виготовленні, експлуатації та ремонті такого обладнання необ-

хідно дотримуватись вимог Правил будови і безпечної експлуатації посу-

дин,  що працюють під тиском  (ДНАОП 0.00-1.07-94).  Дія цих правил

поширюється на:

-  посудини, які працюють під тиском води з температурою, що пере-

вищує температуру кипіння при тиску 0,7 кг с/см2(0,07 МПа), без

урахування гідростатичного тиску;  а також на посудини, що пра-

цюють під тиском пари або газу з таким самим тиском;

-  балони,  призначені для транспортування і зберігання зріджених,

стиснених і розчинних газів під тиском, вищим 0,07 МПа;

-  цистерни для транспортування та зберігання зріджених газів, тиск

яких при температурі до 50 °С є вищим 0,07 МПа;

-  цистерни і бочки  для транспортування і зберігання зріджених, сти-

снених газів, рідин і сипких тіл, у яких тиск вище 0,07 МПа утворю-

ється періодично для їх випорожнення;

-  барокамери,  автоклави, у яких періодично створюється тиск вище

0,07 МПа. 

Правила будови і безпечної експлуатації посуд, що працюють під тиском,

не розповсюджуються на:

-  прилади парового і водяного опалення;

-  посудини і балони ємкістю не більше 25 л, у яких добуток ємкості в лі-

трах на робочий тиск (МПа) становить не більше 20 л МПа;

-  посудини із не металічних матеріалів;

-  посудини, що працюють під тиском води при температурі не вище115С і посудини під тиском інших рідин при температурі не вище точ-ки кип’ятіння і тиску 0,07  МПа.

Посудини до пуску в експлуатацію повинні бути зареєстровані в експерт-

но-технічних центрах (ЕТЦ) Держнагляду. Реєстрації в ЕТЦ підлягають:

-  посудини, що працюють під тиском, з не їдким і не вибухонебезпечним

середовищем з температурою стінок більше 200С і в яких добуток тиску вМПа на місткість м3перевищує 1;

- посудини з їдким і вибухонебезпечним середовищем з температурою бі-

льше 200С і в яких добуток тиску в МПа на місткість у м3 перевищує 0,05;

- балони місткістю більше 200 л для транспортування та зберігання стис-

нених, зрідняних і розчинних газів. 

Не підлягають реєстрації в ЕТЦ:

- посудини, що працюють під тиском, з не їдким і не вибухонебезпечним

середовищем з температурою не вище 200С, в яких добуток тиску в МПа на місткість у м3 не перевищує 1;

- посудини з їдким і вибухонебезпечним середовищем з температурою не

більше 200С, в яких добуток тиску в МПа на місткість у м3не перевищує 0,05;

- бочки для перевезення зріджених газів, балони місткістю до 100 л вклю-

чно, які встановлені стаціонарно, а також, які призначені для транспортування

і зберігання стиснених, зріджених і розчинних газів;

- посудини для зберігання або транспортування зріджених газів, рідких і

сипких тіл, що перебувають під тиском періодично при їх випорожнюванні;

- посудини із стисненими і зрідженими газами, що призначені для забез-

печення паливом двигунів транспортних засобів, на яких вони встановлені; деякі інші посудини.

Реєстрація посудин проводиться за письмовою заявою власника посудини

з пред’явленням: паспорта на посудину, паспорта запобіжного клапана, інших документів на посудину.

Дозвіл на пуск в роботу посудин, що підлягають реєстрації, видається ін-

спектором держнагляду після їх реєстрації та технічного опосвідчення, а посу-

дин, що не реєструються в ЕТЦ – особою, відповідальною за їх справний стан і безпечну експлуатацію.

Технічне опосвідчення включає зовнішній та внутрішній огляд і гідравлі-

чне випробовування згідно паспорту на посудину.

При перестановці посудини на нове місце або передачи іншому власнику,

а також зміни схеми її роботи посудина підлягає обов’язковій перереєстрації. 

Посудини, що не реєструються в органах Держпромгірнагляду, пере-

віряються особою, відповідальною за їх справний стан і безпечну експлу-

атацію.

До обслуговування посудин, що працюють під тиском, допускаються

особи не молодше 18 років, що пройшли медичний огляд, склали іспити

за спеціальною програмою і одержали кваліфікаційне посвідчення.  На

них покладається відповідальність за справний стан та безпечну експлуа-

тацію посудин. 

Періодичні перевірки знань працівників, які обслуговують системи,

що працюють під тиском, проводяться не рідше одногу разу на рік.

8. Безпека при експлуатації котельних установок

Наявність високого тиску і температури води та пари у водогрійних і

парових котлах створюють підвищену небезпеку при їх експлуатації. Ос-

новними причинами аварій при експлуатації парових та водогрійних кот-

лів можуть бути:

1) порушення водного режиму котла;

2) перевищення робочого тиску;

3) дефекти проектування котла;

4) дефекти, допущені при виготовленні та ремонті котла;

5) зниження механічної міцності котла в процесі експлуатації тощо.

Порушення водного режиму може призвести до відкладання на внут-

рішніх стінках котла теплонепровідного накипу з різних солей

(Ca(HCO3)2; Mg(HCO3)2; CaSO4 та ін.). Вода і димові гази можуть викли-

кати корозію, яка знижує механічну цінність котла.

Для забезпечення безаварійної роботи котлів їх обладнують необхід-

ною апаратурою і контрольно-вимірювальними приладами: манометра-

ми, запобіжними клапанами, водопоказуючими пристроями, запірними і

спускними пристроями, а окремі конструкції – автоматичною апаратурою

контролю.

Відповідно до вказаних Правил посудини встановлюються в місцях,

де не буває скупчення людей, а також в окремих будівлях. При встанов-

ленні посудин необхідно передбачити можливість їх вільного огляду, ре-

монту й очищення.

Не допускається встановлення посудин, що реєструються в держав-

них органах нагляду, в житлових, громадських і побутових приміщеннях,

а також у приміщеннях і будівлях, що до них прилягають.

Всі елементи котлів, трубопроводів, пароперегрівачів і допоміжного уста-

ткування з температурою стінки зовнішньої поверхні вище 43С в доступних

для обслуговування місцях повинні бути покриті тепловою ізоляцією.

Водогрійні і парові котли з температурою води не вище 115 °С, по-

тужністю від 0,1  до 3 МВт і парові котли з тиском пари не вище 0,07

МПа не реєструються в органах державного нагляду, а вимоги безпеки до

їх експлуатації регламентовані галузевими стандартами. Їх дозволяється

встановлювати у приміщеннях не нижче ІІ категорії вогнестійкості. До-

пускається примикання котелень до виробничих приміщень за умови

розділення їх протипожежною стіною. Висота приміщення котельні має

бути не менше 2,6 м, а площа під один котел – 18 м2

; двері повинні відкриватись назовні, не мати засувів всередині; вентиляція передбачається припливно-витяжна.

Котельня повинна бути обладнана засобами пожежегасіння відповід-

ного до норм на протипожежне устаткування і ремонт,  установленими

Правилами пожежної безпеки України (ДНАОП 0,01 – 1.01.95).

Водогрійні котли потужністю понад 400 кВт (4 МВт) обладнують не

менше як двома запобіжними клапанами.

Всі елементи котлів, трубопроводів, пароперегрівачів і допоміжного уста-

ткування з температурою стінки зовнішньої поверхні вище 43С в доступних

для обслуговування місцях повинні бути покриті тепловою ізоляцією.

Кожен котел підлягає технічному огляду інспектором органів Держ-

промгірнагляду до пуску в роботу, періодично в процесі експлуатації, а в

необхідних випадках –  позачерговому огляду.  Технічний огляд котлів

складається із зовнішнього і внутрішнього оглядів (один раз на 4 роки) та

гідравлічного випробування (один раз на 8 років) згідно паспорту на по-

судину.

9.  Безпека при експлуатації компресорних установок

Компресорні установки належать до виробничого обладнання,  яке

при порушенні норм монтажу і експлуатації може створювати велику не-

безпеку.  Вибух компресорної установки супроводжується,  як правило,

значними руйнуваннями і людськими жертвами. Це може мати місце при

порушенні режиму змащування поршнів компресора, при всмоктуванні

запиленого повітря, з інших причин.

Стиснення повітря від 0 до 1 МПа викликає підвищення його темпе-

ратура від 20 до 300°С, що може призвести до перегрівання стінок комп-

ресора, спалаху мастил і вибуху.

Причиною вибуху також може бути несправність приладів безпеки.

Змащують компресори спеціальним компресорним маслом 12(М)  або

19(Т) з температурою спалаху 216-242°С.

В кисневих компресорах для змащування використовують дистильовану

воду з добавленням гліцерину або використовують самозмащуючі втулки і кі-

льця з графітом(змащування маслом забороняється). Для змащування цилінд-

рів компресорів для стискання хлору використовують моногідрат. Для того,

що запобігти утворенню вибухонебезпечних сумішей внаслідок потрап-

ляння до компресора забрудненого або запиленого повітря, на повітро-

приймальній трубі встановлюють спеціальний фільтр. Для стікання ста-

тичної електрики корпус компресора заземлюють.

Для контролю за тиском повітря компресори обладнують маномет-

рами і запобіжними клапанами.  Запобіжні клапани реагують на рівень

тиску, що на 10% перевищує робочий тиск у ресивері.

Контроль за температурою здійснюють спеціальні термометри.  Бі-

льшість компресорів обладнують системами водного охолодження і лише

компресори малої продуктивності (до 0,7 МПа) мають повітряне охоло-

дження. При досягненні критичної точки температури води автоматика

захисту має зупинити компресорну установку.

Компресорні установки продуктивністю більше 20 м3/хв, аміачні холоди-

льні установки повинні розміщуватись в окремих приміщеннях з отриманням

протипожежних норм. Двері та вікна компресорної повинні відкриватись на зовні. 

У процесі експлуатації компресорних установок один раз на рік про-

водять їх технічну ревізію і налагодження, а один раз на два роки – техні-

чне випробування (спеціальною технічною комісією).

10.  Безпека при експлуатації трубопроводів

Трубопроводи широко застосовуються у багатьох галузях народного

господарства. Ними транспортують різні гази, рідини, пару. Для швидко-

го визначення вмісту трубопроводів встановлено 10 груп речовин і відпо-

відне маркірування трубопроводів,  якими вони транспортуються:  вода

(зелений), пара (червоний), повітря (синій), горючі та негорючі гази (жов-

тий), кислоти (оранжевий), луги (фіолетовий), горючі і негорючі речови-

ни (коричневий), інші речовини (сірий). За сигнальними кольоровими кі-

льцями на трубопроводах визначають вид небезпек:  червоні кільця –

легкозаймисті,  вибухо-  і вогненебезпечні речовини;  жовті кільця –  от-

руйні, токсичні, радіоактивні речовини; зелені кільця – нешкідливі і без-

печні речовини.

Для безпечної експлуатації трубопроводів їх заземлюють, а при мон-

тажі передбачають компенсаційні елементи. Найбільш широко викорис-

товуються П-подібні компенсаційні петлі,  які дозволяють рівномірно

розподілити теплові деформації по трубопроводу.

Всі трубопроводи оснащуються відповідними клапанами (редукцій-

ними, зворотними, запірними, запобіжними).

Трубопроводи періодично підлягають зовнішньому огляду та гідрав-

лічному випробуванню згідно паспортних даних.

Особливу небезпеку становлять трубопроводи разом з установками

природного газу, який широко використовується в промисловості і побуті

частіше за все як паливо. Як правило, причиною вибухів, пожеж при екс-

плуатації газопроводу є витік газу. Оскільки природний газ не має запаху,

то для швидкого виявлення його в повітрі до нього додають одорант –

речовину з сильним запахом (наприклад, етилмеркаптан).

11. Безпека при експлуатації балонів та автоклавів

Причинами аварій  (вибухів)  балонів,  призначених для транспорту-

вання і зберігання стиснених, зріднених та розчинних газів під тиском,

вищим 0,07 МПа, є: дефекти та неточності, допущені при їх виготовленні;

перевищення тиску газу в балоні внаслідок його заповнення понад норму;

нагрівання балона; падіння та удари балонів; помилкове наповнення ба-

лона іншим газом та ін.

У процесі експлуатації балони підлягають періодичному опосвідчен-

ню, яке включає зовнішній огляд та випробування.

Якщо при огляді на стінках балонів виявлено корозію,  тріщини,

вм’ятини, раковини глибиною понад 10% від номінальної товщини стін-

ки, то постає питання про вибракування таких посудин.

Усі балони, окрім ацетиленових, періодично випробовують спочатку

гідравлічним, а потім пневматичним способом: заповнюють їх стисненим

повітрям до робочого тиску і занурюють у воду для перевірки герметич-

ності.

Ацетиленові балони випробовують лише пневматичним способом за

допомогою азоту під тиском 3,5 МПа із зануренням у воду на глибину не

менше 1 м. Час перевірки визначається спеціальною інструкцією.

Для запобігання помилковому наповненню балонів іншими газами

передбачено розпізнавальне фарбування та маркування їх.  Наприклад,

балони, призначені для кисню, мають голубий колір, чорну смугу і чор-

ним кольором напис «кисень» і т. д.

Окрім того, бокові штуцери вентилів балонів, що наповнюються го-

рючими газами, мають ліву різьбу, а балон для кисню та негорючих газів– праву.

Наповнені балони зберігаються у вертикальному положенні у спеціа-

льно обладнаних гніздах на спеціальних складах або під навісами. Забо-

роняється тримати в одному приміщенні балони з киснем та горючими

газами.

Балони з газами повинні знаходитись на відстані не менше 1 м від опа-

лювальних приладів і не менше ніж 5 м від джерела відкритого вогню.

Експлуатація балонів на підприємстві повинна здійснюватись відпо-

відно до ДНАОП 0.00-1.07-94(Правила будови і безпечної експлуатації

посуди, що працює під тиском). Працівники,  які обслуговують балони,

повинні пройти спеціальну підготовку і мати відповідне посвідчення.

Значну небезпеку можуть становити й автоклави, які широко вико-

ристовуються у наукових дослідженнях, медицині,  спеціальному госпо-

дарстві.  Основними заходами для безпечної дії автоклавів є абсолютна

справність їх та приладів.

Перевірка манометрів на автоклавах має проводитися не рідше одно-

го разу на рік, а також один раз на 6 місяців робочі манометри перевіря-

ються контрольними з відповідними  записом до журналу контрольних

перевірок.

12.  Безпека при вантажно-розвантажувальних роботах

  Класифікація вантажів за масою одного місця

та небезпечністю. Правила перевезення

та складування вантажів

Механізація вантажно-розвантажувальних робіт є одним з найважли-

віших завдань охорони праці. Про це свідчить аналіз виробничого трав-

матизму, пов’язаний з цим видом робіт, а саме – найбільш високий рівень

він має там, де такі роботи виконуються вручну.

Безпека при роботі транспортного агрегату значною мірою залежить

від виду, маси та інших властивостей (характеристик) вантажів.

За масою вантажі поділяються на три категорії: І – маса одного місця

до 80 кг; ІІ – від 81 до 500 кг; ІІІ – понад 500 кг.

За ступенем небезпеки усі вантажі поділяються на 7 груп:

1) вантажі малонебезпечні (предмети широкого вжитку);

2) горючі речовини (бензин, газ тощо);

3) пилоподібні і гарячі вантажі (цемент, бітум, асфальт);

4) обпікаючі речовини (кислоти, луги і ін.);

5) балони із зрідженим і стисненим газом;

6) вантажі, небезпечні за розмірами (габаритами);

7) вантажі особливо небезпечні (вибухові та отруйні) речовини.

Кожна із зазначених груп вантажів вимагає особливих заходів при їх

перевезенні і складуванні.  Небезпечні вантажі повинні мати визначені

знаки небезпеки.

Вантажі 1-ї групи розміщують в кузовах автомобілів у різній тарі або

без неї. Якщо вантажі вкладають вище бортів, їх закріплюють, але висота

не повинна перевищувати 3,8 м. Вантажі вагою одного місця більше 80 кг

(бочки, рулони, барабани) завантажують за допомогою засобів механіза-

ції.

Вантажі 2-ї групи завантажують і розвантажують лише механізовано.

Посудини повинні бути герметичні і розміщуватись пробками вверх,  а

при зливанні рідини тару заземляють.

Вантажі 3-ї групи також завантажують і розвантажують механізова-

но. Їх розміщують на рівні бортів, а пилоподібні накривають брезентом.

Гарячі вантажі заборонено перевозити в автомобілях з дерев’яним кузо-

вом.

Вантажі 4-ї групи переносять і розміщують у кузові    2  робітники.

Категорично заборонено переносити такі вантажі на спині, плечах і

попереду себе. Бочки, барабани і ящики з їдкими речовинами необхідно

перевозити спеціальним транспортом.

Вантажі 5-ї групи розміщують у металевих і дерев’яних контейнерах.

Балони можна встановлювати вертикально або горизонтально. При горизон-

тальному розміщенні вентилі балонів спрямовують у бік дороги і на них на-

гвинчують захисні ковпаки. При безконтейнерному перевезенні на балон на-

дівають гумові кільця або прокладки.  Одночасно перевозити балони з

киснем і з ацетиленом (навіть порожні) не допускається.

Вантажі 6-ї групи перевозять лише в кузовах автомобілів. Якщо дов-

жина вантажу перевищує кузов на 2 м, то для перевезення таких вантажів

використовують автомобілі з причепами-розпусками або напівпричепа-

ми.

Вантажі 7-ї групи навантажують у спеціальні транспортні засоби

працівники, що прийшли спеціальне навчання й інструктажі та забезпе-

чені засобами індивідуального захисту.

При організації вантажно-розвантажувальних робіт значну роль при-

діляють розмірам робочих майданчиків, ширині під’їзних шляхів при од-

но- і двобічному русі, їх покриттю і технічному стану.

Майданчики для проведення вантажно-розвантажувальних робіт по-

винні мати рівне та тверде покриття з ухилом не більше ніж 5 градусів також

відповідне освітлення.  У місцях проведення вантажно-розвантажувальних робіт необхідно встановити знаки безпеки  (ГОСТ12.4.026-76).

Заходи технічної безпеки передбачають також дотримання встанов-

лених правил складування вантажів. Так, кошики з бутлями агресивних

речовин розміщують у складах лише в один ряд. Вантажі у стандартній

тарі, як правило, складають у штабелі. Ширина штабелю не повинна бути

меншою ніж його висота. Між рядками штабелів мають бути проходи

шириною не менше ніж 1,25 м та проїзди, ширина яких забезпечує про-

ходження транспортних засобів.  Здійснюють,  як правило,  вантажно-

розвантажувальних робіт засобами механізації. Між складськими примі-

щеннями повинні бути забезпечені протипожежні розриви(САНиП2.01.02-85)

13.  Основні причини нещасних випадків при виконанні

вантажно-розвантажувальних робіт

Основними причинами нещасних випадків при виконанні вантажно-

розвантажувальних робіт є:

а) невідповідність місця та умов роботи нормативним актам;

б) перенесення вантажів у неміцній та пошкодженій тарі, а також у

жорсткій тарі без захисних рукавиць;

в) порушення правил складування вантажів;

г) падіння вантажу внаслідок зіскакування каната чи ланцюга та за-

клинювання їх при застосуванні засобів механізації; 

д)  поломка та спрацювання шестерень,  храповиків,  гвинтів та інших

деталей в домкратах та лебідках, що призводить до падіння вантажу;

е) неправильна організація робіт і відсутність належного контролю за

роботою підіймально-транспортних механізмів та машин;

ж) відсутність або несправність запобіжних пристроїв, незадовільна

робота гальмівних пристроїв;

з) зачеплення вантажем при його підійманні, переміщенні чи опус-

канні людей, устаткування, споруд, ліній електропередач;

є) порушення вимог електробезпеки при роботі з механізмом, при-

значеним для підіймання та переміщення вантажів і оснащеним електро-

приводами;

і) недостатня міцність канатів та ланцюгів, їх надмірна спрацьованість;

к) неправильне стропування вантажів тощо.

14.  Безпека вантажно - підіймального обладнання

До вантажопідіймального обладнання належать вантажопідіймальні

пристрої та механізми  (блоки,  домкрати,  лебідки),  вантажопідіймальні

крани (баштові, мостові, крани на гусеничному та пневматичному ходу,

кран-балки, тельфери), ліфти та підіймачі.

Вантажопідіймальні механізми належать до об’єктів підвищеної не-

безпеки, тому до них висуваються сурові вимоги згідно з Правилами бу-

дови і безпечної експлуатації вантажопідіймальних кранів. Найбільш не-

безпечними елементами вантажопідіймального обладнання є їх несучі

органи – канати, стропи, гаки, які в процесі роботи зазнають найбільшого

зносу. Тому за їх станом необхідно здійснювати контроль. Надійне фік-

сування каната чи ланцюга забезпечується запобіжними пристроями на

гаках (запобіжними скобами), на блоках (розпірними штифтами, храпо-

вим механізмом).  Вони запобігають падінню вантажів.  У гідравлічних

домкратах для цього передбачено зворотний клапан.

Усі вантажопідіймальні крани й окремі пристрої реєструються в ор-

ганах державного нагляду або на підприємствах. В органах державного

нагляду реєструються баштові,  автомобільні,  козлові,  гусеничні крани,

крани на пневмоходу, мостові крани, якими керують із кабін. Не реєст-

руються в державних органах крани мостового типу і пересувні крани ва-

нтажопідйомністю до 10 т включно, якими керують з підлоги, стрілові,

баштові крани вантажопідйомністю до 1 т.

15.  Технічний огляд вантажопідіймальних машин

Вантажопідіймальні машини обов’язково повинні проходити техніч-

ний огляд – повний або частковий.

Повний огляд проходять заново встановлені крани, а також вантажо-

захватні пристрої, зняті з крана, не рідше одного разу на три роки.

Частковий огляд проводиться не менше одного разу на рік.

Позачерговий огляд буває тільки повним. Його проводять після мон-

тажу крана на новому місці, після ремонту, але після заміни гака прово-

диться лише статичне випробування.

Повний технічний огляд включає огляд, статичне і динамічне випро-

бування.  При статичному випробуванні вантаж повинен перевищувати

на 25% номінальну вантажопідйомність крана в положенні найбільшого

прогину (по середині кран-балки). Вантаж підіймають на 2-3 м від підло-

ги і утримують у такому положенні 10 хв. При цьому звертають увагу на

прогин і залишкові деформації. При динамічному випробуванні перевіря-

ють дію механізмів і гальм крана за допомогою вантажу, вага якого на

10%  вища за номінальну. Після закінчення випробувань необхідні дані

заносять у паспорт, де також зазначають дату чергового випробування.

При частковому огляді випробування не проводиться. При огляді пе-

ревіряють: стан крану і його механізмів (блоків, сталевих канатів, строп

та їх кріплення); надійність встановлення крану, стан колії та її заземлен-

ня, відповідність маси противаги та балансу величинам, вказаним у пас-

порті крану; роботу електрообладнання, приладів та пристроїв безпеки,

апаратів керування, сигналізації тощо.

Вантажопідіймальне устаткування не допускається до роботи у ви-

падку, якщо:

-  закінчився термін огляду;

-  маються неполадки у механізмах підйому, приладах безпеки та ін.;

-  гаки, троси, мають недопустиму спрацьованість;

-  несправні контрольно-вимірювальні прилади або закінчились тер-

міни їх перевірки.

У процесі експлуатації крана знімні вантажозахватні пристрої підда-

ють періодичному огляду в такі строки: траверси оглядають через кожні

6 місяців;  стропи  (за винятком тих, що рідко застосовують) –  через 10

днів. Результати огляду записують у відповідний журнал.

16. Безпека при експлуатації ліфтів

Основним нормативно-технічним документом,  який регламентує

безпечну експлуатацію ліфтів, є Правила будови і безпечної експлуатації

ліфтів (ДНАОП О.00-1.02-99). Ліфти поділяються на пасажирські, ванта-

жопасажирські, вантажні.

Перед пуском у роботу ліфти всіх типів, крім вантажних малих ванта-

жопідіймальністю до 160 кг включно, підлягають реєстрації в органах Держ-

промгірнагляду. Періодичні технічні огляди проводяться не рідше одного ра-

зу на рік і включають огляд, статичне та динамічне випробовування.

Ліфти оснащаються запобіжними та блокувальними пристроями.

Двері ліфтової шахти повинні мати контакти, що унеможливлюють пуск

кабіни при відкритих дверях. Для утримання кабіни у шахті при пору-

шенні режиму роботи ліфта (відключення електричної енергії, обрив або

послаблення канату, збільшенні швидкості руху кабіни вниз на 40% бі-

льше порівняно з нормальною), вона оснащується спеціальними пристро-

ями, які спрацьовують автоматично.

Відповідальність за технічний стан і безпечну експлуатацію ліфтів

наказом покладається на осіб не молодше 18 років, які закінчили спеціа-

льні курси і отримали посвідчення.

17.  Безпека на транспорті.  Безпека внутрізаводського і внутріцехового транспорту

До керування транспортними агрегатами допускаються особи,  які

мають відповідні посвідчення, пройшли інструктажі з Правил дорожньо-

го руху, техніки безпеки.

Внутрішньозаводський транспорт призначений для перевезення ван-

тажів у межах підприємства. Він може бути залізничним, автомобільним,

електроприводним, що залежить від масштабу і виду виробництва.

На території підприємства, на видних місцях, встановлюються схеми

руху транспортних засобів та пішохідних доріжок. З метою забезпечення

безпеки в’їзди та виїзди для транспорту і входи та виходи для людей

влаштовуються окремо. Ширина доріг при односторонньому руху авто-

транспорту становить 4 м, а при двосторонньому – 6 м. У тупикових час-

тинах доріг слід передбачити майданчики для розвороту автомобілів з

радіусом не менше 12 м. Тротуари для пішоходів повинні мати ширину

1,5  м і бути ізольовані від проїзної частини розділювальною смугою.

Швидкість залізничного транспорту на території підприємства не пови-

нна перевищувати 10 км/год. Швидкість автомобільного транспорту за-

лежить від виду вантажів, стану доріг і може становити 10 км/год. (коли

забезпечується безпека руху) і 5 км/год. (при в’їзді і виїзді з цеху, при по-

воротах, під час густого туману і т.п.).

На всій території підприємства, особливо у місцях під’їзду до буді-

вель та споруд, встановлюють чергове штучне освітлення, що забезпечує

освітленість на рівні землі 0,5-1 лк, а біля воріт і майданчиків відкритого

паркування транспортних засобів – не менше 5 лк.

Як внутрішньозаводський транспорт досить часто застосовуються

авто- та електронавантажувачі, штабслери та електрокари. Безпечна

експлуатація їх регулюється відповідними нормативними актами. Напри-

клад, вилками навантажувача дозволяється піднімати вантаж довжиною

не більше 4 м, а висота підіймання вантажу від землі під час його переве-

зення не повинна перевищувати 0,5 м.

З метою забезпечення безпеки навантажувачі, штабелери та електро-

кари повинні бути оснащені необхідними технічними засобами: гальма-

ми, автоматичними пристроями.

Швидкість руху транспорту всередині приміщення  (складу)  голо-

вними проходами не має перевищувати 6 км/год., а при в’їзді  та виїзді з

дверних отворів – не більше 3 км/год.

До внутрішньоцехового транспорту, який забезпечує транспортуван-

ня вантажів в межах цеху відповідно до технологічного процесу вироб-

ництва, належать транспортні засоби конвеєрного типу,  візки та ванта-

жопідіймальні крани.

Транспортні засоби конвеєрного типу можна поділити на:

а)  транспортні засоби з тяговими деталями –  ланцюгові,  канатні,

стрічкові та пластинчасті конвеєри та елеватори;

б)  транспортні засоби без тягових деталей –  гравітаційні роликові

транспортери (рольганги), похилі (пандуси) та гвинтові спуски, ручні ва-

нтажні візки.

Для безпечної роботи конвеєри й елеватори повинні мати надійні

огородження всіх рухомих частин, блокувальні пристрої, аварійні вими-

качі у головній і хвостовій частинах,  світлову і звукову сигналізацію.

Елеватори, призначені для транспортування пиловидних речовин, пови-

нні мати герметичні кожухи.

Для зручності обслуговування конвеєру проходи з обох сторін його

повинні мати ширину не менше 1 м.

Транспортні засоби без тягових органів мають бути зручними і на-

дійними у використанні. При їх застосуванні слід дотримуватись відпові-

дних інструкцій, розроблених на підприємстві.

18. Безпека при використанні автотранспорту

За останнє століття небезпечність транспортних засобів сильно зрос-

ла. Численність автомобільного парку у світі складає біля одного мільяр-

ду автомашин, що само по собі свідчить про велику загрозу для людини.

Фактором небезпеки є не тільки кількість автомобілів, але і якість доріг,

їх облаштування різноманітними дорожніми знаками, рівень підготовки

водіїв та знання правил пішохідного руху мешканців міст і сіл.

Щорічно в Україні в дорожньо-транспортних пригодах гине близько

10 тисяч осіб і значна частина травмується.

У зв’язку з цим розгляд питань техніки безпеки при експлуатації ав-

томашин, тракторів та інших засобів у транспортних цілях вимагає під-

вищеної уваги.

Для забезпечення безпеки при використанні автотранспорту необхід-

но дотримуватись таких правил:

до роботи допускаються машини тільки у справному стані;

керування автомобілем дозволяється особам,  що мають відповідне

посвідчення та медичну довідку;

дотримання правил дорожнього руху має бути суворим і надійним;

автомобіль має бути забезпечений аптечкою й вогнегасником; 

заправляти автомобіль необхідно при природному або штучному

освітленні, на горизонтальній площині, при цьому забороняється корис-

туватись відкритим вогнем;

під час зупинки та стоянки автомобіля слід вмикати стоянкове гальмо;

необхідно дотримуватись особистої безпеки: переходити дорогу у ви-

значених місцях, не перебувати поряд і попереду автомобіля, що рухається,

і не знаходиться поблизу транспортного засобу, який стоїть під ухил;

при завантаженні автомобіля вантажем слід дотримуватись вимог

техніки безпеки; завантаження і розвантаження вантажів, їх закріплення

здійснювати під контролем водія. Завантажувати транспортний засіб по-

трібно рівномірно. Водій у дорозі зобов’язаний слідкувати за надійністю

кріплення вантажу;

завантажений автомобіль, у разі обмеженої вантажем площі огляду

для водія, повинен пересуватись зі швидкістю до 5 км/год., причому в на-

прямку руху попереду нього має рухатися супровідний транспортний за-

сіб із прапорцем;

при буксируванні за кермом буксируваного транспорту має знаходи-

тися водій, крім випадків, коли конструкція жорсткого зчеплення забез-

печує рух буксируваного у колії транспортного засобу;

жорстке зчеплення повинно забезпечувати відстань між транспорт-

ними засобами при буксируванні не більше 4, а гнучке – 4-6 м; при цьому

гнучке зчеплення через кожний метр позначається сигнальними прапор-

цями;

забороняється буксирувати транспортний засіб з причепом, два і бі-

льше транспортних засобів.  

Легкові автомобілі мають бути обладнані ременями безпеки, при ви-

користанні яких слід дотримуватися таких вимог: 

ремінь повинен бути пристебнутим, а не накинутим;

між ременем і тілом на рівні грудей повинна проходити долоня (за-

зор близько 2,5 см);

ремінь повинен бути достатньої міцності, не брудним і не скрученим.