Л18

ЛЕКЦІЯ18 ПОЖЕЖНА БЕЗПЕКА.

1. Поняття про пожежу. Основні причини пожеж та їх негативні наслідки

Пожежа – це непідвласні людині процеси горіння, при яких полум΄я

знищує все, що зустрічається на його шляху. Основними законодавчими

актами, що регулюють пожежну безпеку в Україні, є Закон «Про пожеж-

ну безпеку», «Правила пожежної безпеки в Україні», ГОСТ 12.1.004-91,

Порядок проведення експертизи проектної та іншої документації щодо

пожежної безпеки,  СНиП 2.01.02-85  “ССБТ.  Пожарная безопасность.

Общин требования. Противопожарные нормы” та ін.

Пожежа є одним з найбільш небезпечних лих для людства, вона при-

зводить до значних людських жертв і матеріальних збитків. Кожні п'ять

секунд на земній кулі виникає пожежа,  а в Україні -  кожні 10  хвилин.

Протягом однієї доби в Україні виникає 120-140 пожеж, в яких гинуть 6-

7, отримують травми 3-4 людини, вогнем знищується 32-36 будівель, 4-5

одиниць техніки. Щодобові збитки від пожеж становлять близько 500

тис. гривень.

Згідно зі статистичними даними основними причинами пожеж в

Україні є:  необережне поводження з вогнем – 58-60%, несправності та

порушення експлуатації електричного устаткування – 18-22%, ігри дітей

з вогнем – 10-12%,  несправність технологічного обладнання – 7-11%,

підпали – 2%. Слід зазначити,  що однією із шкідливих звичок,  яка не

тільки негативно впливає на здоров’я людини, але і часто призводить до

пожежі, є паління в недозволених місцях.

Необережне поводження з вогнем має місце при вогневих роботах:

газо- та електрозварюванні, паяльних роботах, під час варіння бітуму та

смоли тощо.

До чинників, що можуть викликати пожежу при користуванні елект-

ричним струмом, належать: короткі замикання, струмові перевантаження,

несправності електроустаткування та приладів тощо. Струмові переван-

таження виникають при невідповідності між потужністю електромережі і

споживачами, коли ввімкнення до мережі додаткових споживачів струму

призводить до  її перевантаження, а також при зниженні напруги в мережі

за тієї ж кількості споживачів.

Існують певні обставини, які сприяють виникненню пожеж, їх розпо-

всюдженню та прояву їх небезпечної й шкідливої дії:

-  пора року –  найчастіше пожежі мають місце в зимовий період,                                         

внаслідок використання в цей час електронагрівальних приладів, інших

джерел тепла. Якщо узимку пожежі частіше відбуваються в будинках і

спорудах, то влітку більша кількість з них – у лісах, степах, полях і т.д.;

-  час доби –  найчастіше пожежі виникають у нічний час і рано-

вранці, найменше пожеж виникає ввечері;

-  необачне поводження з вогнем,  яке приводить до пожеж,  най-

більш характерним для осіб у стані алкогольного сп’яніння.

Підвищенню рівня пожежної небезпеки промислових об’єктів значно

сприяє зростання енергоозброєності виробництв, збільшення щільності

транспортних комунікацій, підвищення рівня температур та тиску в тех-

нологічному устаткуванні, використання нових видів полімерних матері-

алів.  У сучасному виробництві зі зменшенням ймовірності виникнення

пожеж збільшується тяжкість наслідків від них.

Пожежі мають соціальне, економічне і екологічне значення, оскіль-

ки,  по-перше,  призводять до нещасних випадків,  людських жертв,  по-

друге, суттєво впливають на економічні показники підприємств (збитки

від пожеж негативно впливають на економіку), по-третє, завдають шкоди

природі і забруднюють навколишнє середовище.

2. Горіння, його характеристика та різновиди

Горіння – складний фізико-хімічний процес з'єднання горючої речо-

вини з окислювачем, яке супроводжується виділенням тепла і випроміню-

ванням світла. Необхідними елементами процесу горіння є:

а)  горюча речовина, її певний стан і кількість;

б)  окислювачі – кисень (коли концентрація кисню в повітрі стає менше

8-10%, горіння припиняється), хлор, фтор, оксиди азоту, селітра тощо;

в)  джерело займання.

Розрізняють такі різновиди горіння: спалах, займання, самозаймання,

самоспалахування, тління.

Спалах – швидкоплинний процес згоряння парів горючої речовини, що

має місце при її контакті з відкритим джерелом вогню і супроводжу-

ється короткочасним видимим випромінюванням, але без ударної хвилі і

стійкого горіння.

Залежно від температури спалаху розрізняють речовини легкозайми-

сті (при температурі до 61°С) і горючі (при температурі понад 61°С).

Займання – початкова форма горіння, який виникає від джерела вог-

ню. Займання відбувається при температурах, вищих за температуру спала-

ху для легкозаймистих речовин на 2-5 °С і для горючих – на 5-30°С.

Самозаймання –  процес горіння речовини, що виникає при високій

температурі без контакту з відкритим джерелом вогню. Наприклад, за-

ймання від стиснення, коли температура сумішей досягає критичних зна-

чень у дизельних двигунах, процес горіння, який виникає від теплоти, що

нагромаджується в речовині внаслідок біологічних або фізико-хімічних

процесів (гній, зерно, солома, промаслені ганчірки і т.д.).

Самоспалахування – це самозаймання, що супроводжується появою

полум'я.

Тління –  безполуменеве горіння горючої речовини у твердій фазі з

видимим випромінюванням світла із зони горіння,  але при відсутності

полум'я та ударної хвилі.

Окислювачами можуть бути не тільки кисень, а й азотна кислота, бе-

ртолетова сіль тощо. Деякі речовини здатні горіти без доступу кисню, на-

приклад ацетилен, хлористий азот. Окремі метали можуть горіти в атмо-

сфері хлору, парах сірки. Залежно від наявності окислювача горіння може

бути повним і неповним.

Повне горіння має місце при достатній кількості окислювача, неповне

– при його нестачі. Продуктами повного горіння є вуглекислий газ, вода,

азот й інші. При неповному горінні утворюються горючі і токсичні про-

дукти (окис вуглецю, альдегіди, смоли, спирти та ін.).

Залежно від структури горючих речовин горіння може бути гомоген-

ним і гетерогенним. При гомогенному горінні компоненти горючої суміші

знаходяться на початковій стадії у пароподібному стані. Гетерогенне го-

ріння має місце при наявності різних фаз у горючий системі, наприклад

горіння рідин і твердих матеріалів.

З урахуванням швидкості розповсюдження вогню горіння буває дефлаграційним (декілька м/с), вибуховим (десятки і сотні м/с), детонацій-

ним (тисячі м/с).

Окрім того, залежно від способу розповсюдження вогню, горіння бу-

ває ламінарним (пошарове розповсюдження фронту вогню) і турбулент-

ним (переміщення шарів згорання з підвищеною швидкістю вигорання).

3. Здатність речовин і матеріалів до загорання

Одним із основних показників пожежовибухонебезпечності речовин

(матеріалів) є здатність до горіння. За горючістю речовини поділяються

на горючі, важкогорючі і негорючі, а будівельні матеріали – на горючі та

негорючі.

Негорючі речовини  (матеріали) не горять,  не тліють і не обвуглю-

ються. До них належать переважно природні і штучні неорганічні матері-

али (граніт, пісок, металеві, цегляні конструкції й ін.).

Важкогорючі речовини (матеріали) – це речовини (матеріали), які під

дією вогню або високої температури не спалахують, але тліють і обвуглю-

ються (асфальт, гіпсові та бетонні матеріали із вмістом органічного напов-

нювача, глиняно-солом'яні матеріали щільністю не менш як 900 кг/м3, це-

ментний фіброліт, деревина, глибоко просочена антипіренами, тощо).

Горючі речовини – речовини (матеріали) здатні самозайматися, а та-

кож займатися від джерела запалювання і самостійно горіти після його

вилучення. До них належать усі органічні матеріали. У свою чергу, горю-

чі речовини (матеріали) поділяються на легкозаймисті без попереднього

нагрівання (папір, бензин та ін.) та важкозаймисті, які займаються від по-

рівняно потужного джерела запалювання після нагрівання (дерево, пре-

сований картон, вугілля тощо).

Пил, що утворюється в приміщеннях з найдрібніших частинок спа-

лених речовин і перебуває у стані аерозолю, при певних співвідношеннях

з повітрям може ставати пожежовибухонебезпечним.

Пожежна безпека речовин (газоподібних, твердих, рідких) залежить

від їх здатності до самозаймання.

Усі речовини за їх небезпекою стосовно самозаймання поділяються

на чотири групи:

1)  речовини, здатні до самозаймання при контакті з повітрям при

звичайній температурі (білий фосфор, сланці й ін.);

2)  речовини, здатні до самозаймання при підвищених температурах

навколишнього середовища  (піроксиліновий і нітрогліцериновий порох

та ін.); 

3)  речовини, при контакті яких з водою виникає горіння (карбіди

лужних металів і ін.);

4)  речовини,  що викликають самозаймання горючих речовин при

контакті з ними (азотна, хлориста й інші кислоти, гази-окислювачі – ки-

сень та ін.).

Здатність речовин і матеріалів до загорання залежить від температу-

ри і концентрації їх у середовищі. Температура займання – це найниж-

ча температура речовини, при якій вона виділяє горючу пару і гази з та-

кою швидкістю, що після займання їх виникає стійке горіння. Наприклад,

температура спалаху бензину марки А-76 становить 36 °С, гасу +27 °С.

Ступінь горіння та вибуху визначається також концентраційними

межами поширення полум'я. Розрізняють нижню і верхню концентра-

ційні межі поширення полум'я, тобто мінімальний та максимальний

вміст палива в однорідній суміші з окислювальним середовищем, за якого

можливе поширення полум’я по суміші на будь-яку відстань від джерела

запалювання. При цьому в замкнутому об'ємі спалахування, як правило,

носить вибуховий характер. Повітряні суміші, що містять паливо нижче

нижньої чи вище верхньої концентраційних меж, горіти не можуть. Ниж-

ні і верхні концентраційні межі враховують при вирішенні питань поже-

жо- та вибухонебезпечності.

Деякі гази (азот, вуглекислий газ та інші дефлегматизатори) можуть

робити суміші нездатними до поширення полум'я при будь-якому спів-

відношенні палива і окислювача.

Розрізняють також нижню та верхню температурні межі поши-

рення полум'я – це такі температури горючих речовин, за яких насичені

пари утворюють в окислювальному середовищі концентрації, рівні відпо-

відно нижній і верхній концентраційним межам поширення полум'я. До-

мішки, спроможні викликати сповільнення хімічних реакцій поширення

полум'я, використовують для безпечного зберігання горючих речовин у

тарі. 

4.Розвиток пожежі. Класи пожеж. 

При горінні твердих і рідких горючих речовин розрізняють три стадії роз-

витку пожежі:

1)  загоряння (5-30 хв.) – це нестійка фаза горіння з відносно низь-

кою температурою. Під час цієї стадії вогонь легко погасити. Своєчасну

ліквідацію такого горіння,  якщо воно не спричинило збитку,  прийнято

називати відверненою пожежею;

2)  стійке горіння (пік горіння) – ця стадія характеризується підси-

ленням процесів горіння  (розкладу і випаровування горючих речовин),

збільшенням площі і факела полум'я;

3)  розвинена форма горіння – відзначається великою площею, вели-

кою температурою, руйнуванням конструкцій тощо.

При спалаху горючих газів горіння розвивається на стільки швидко,

що стадії розвитку пожежі не розрізняються. 

Вченими розроблено метод, за яким можливо орієнтовано встанови-

ти тривалість пожежі на тому чи іншому об'єкті. Для цього необхідно

знати поверхню горіння (?, м2), об'єм горючих речовин (W, м3), питому вагу горючих речовин (γ, кг/м3), кількість теплоти згорання (Q, Дж/кг) та кількість тепла, що утворюється щогодини на 1м2в Дж (g). Розділивши об'єм горючих речовин на поверхню горіння, яка, як правило, дорівнює площі підлоги, отримуємо середнє завантаження приміщення горючими речовинами .

На основі експериментальних даних, а також з урахуванням того, що

в жилих і більшій частині виробничих і побутових приміщень згорають в

основному дерев'яні матеріали, за питому вагу цих приміщень приймають

56 кг/м2, для сховищ, складів, книгосховищ – 100-800 кг/м2.

Таким чином,  на об'єктах можна своєчасно оцінити завантаження

кожного приміщення горючими речовинами, розрахувати час можливого

горіння, передбачити заходи та засоби пожежегасіння.

Збільшенню небезпеки при пожежі сприяють процеси синергізму –

небезпечного явища,  при якому сумарна небезпека кількох шкідливих

чинників надзвичайно швидко зростає. 

Особливо велику небезпеку при пожежі становлять продукти горіння

пластмас.  Наприклад,  при горінні 1  кг пінополіуретану в 1  м3 повітря

утворюється концентрація ціанистого водню (HCN), яка у 10 разів пере-

вищує смертельну дозу.

Відповідно до ГОСТ 27221-87  “Пожарная техника. Классификация

пожаров” встановлено 4 класи пожежі:

Клас А –   горіння твердих речовин,  переважно органічного походження, яке супроводжується тлінням (деревина, текстиль, папір);

Клас В –   горіння рідких або твердих речовин, які розтоплюються;

Клас С –   горіння газоподібних речовин;

Клас D –   горіння металів та їх сплавів.

Крім цих чотирьох класів НАПБ Л.01.001.95  “Правила пожежної

безпеки України” введено ще додатковий п’ятий клас (Е) для позначення

пожеж, пов’язаних з горінням електроустановок.

5.5. Небезпечні та шкідливі фактори пожежі

Розрізняють такі небезпечні та шкідливі фактори пожежі:

а) висока температура полум'я (до 1200-1400°С) – один з надзвичай-

но небезпечних чинників пожежі. Однак випадки безпосередньої дії вог-

ню на людей мають місце відносно рідко;

б) передача теплоти випромінюванням і конвекцією, що може викли-

кати опіки та больові відчуття. Мінімальна відстань від полум’я у метрах,

на якій людина може перебувати, приблизно складає: R = 1,6хН (R – від-

стань до полум’я,  у метрах; Н –  середня висота факелу полум'я,  у мет-

рах);

в)  наявність диму,  який викликає інтенсивне подразнення очей та

верхніх дихальних шляхів, що негативно відбивається на рятівних робо-

тах і пожежегасінні;

г) наявність токсичних речовин в диму (чадний газ, окис азоту, сір-

нистий газ, фосген та ін.), що може призвести до отруєнь і смерті; 

д) підвищена температура середовища, що негативно може відбитись

на органах дихання, центральній нервовій системі, викликати тепловий удар;

е)  перенесення вогню на інші об'єкти іскрами,  випромінюванням,

конвекцією;

ж) висока температура, вибухи можуть зруйнувати будівельні конс-

трукції. При цьому люди часто одержують значні механічні травми, опи-

няються під уламками завалених конструкцій;

з) створення екстремальної ситуації, коли дія чинників пожежі пере-

вищує межу психофізіологічних можливостей особистості. Людину може

охопити паніка, настати депресивний стан з відповідними негативними

наслідками; 

и) вогняний шторм – небезпечне явище під час великих пожеж, що

супроводжується всмоктуванням у полум’я всього,  що знаходиться по-

руч, у тому числі людей.

5. Дії працівників на випадок пожежі та надання першої допомоги потерпілим

Пожежа супроводжується низкою характерних шкідливих небезпечних

факторів,  які створюють реальну загрозу для життя і здоров’я людей:  висока

температура може призвести до опіків,  дим роздратовує слизуваті оболонки

верхніх дихальних шляхів і зору, нестача кисню викликає гіпоксію, порушення

координації рухів.

Самими небезпечними факторами пожежі є токсичні продукти горіння(

оксиди вуглецю, ціанід водню та ін.).

Виходячи з цього, завжди, в першу чергу, необхідно терміново залишити

активну зону горіння. Перед тим, як вийти з приміщення, потрібно перекрити

газ та вимкнути усі електроприлади,  а краще здійснити повне знеструмення 

об’єкту. При виході щільно закрити двері.

Якщо пожежа виникла на вашому поверху і безпосередньої загрози для

працівників немає,  то потрібно здійснити запобіжні заходи від можливого негативного впливу води, яку використовують для гасіння. При цьому знеструмлюють  приміщення,  відсувають від стін меблі, накривають обладнання, предмети тощо захисною плівкою або іншими підручними засобами.  На випадок виникнення пожежі на нижньому поверсі, виникає загроза негативного впливу диму на людей та перешкода для їх евакуації. У такому разі приміщення потрібно негайно залишити, але перед тим, як виходити через двері, їх треба трохи привідчинити (ні в якому разі не можна різко відкривати або вибивати двері,  бо миттєвий доступ кисню може викликати викид полум’я ). Тому під час пожежі двері треба відчиняти обережно з урахуванням перепаду температури і впливу полум’я.

Після відчинення  дверей і впевненості, що на шляху виходу з будівлі ще

немає сильного задимлення та високої температури,  необхідно негайно залишити будинок, рухаючись по коридорам та сходовим клітинам. Користуватись ліфтом у разі пожежі категорично заборонено, за винятком ліфтів, які спеціально призначені для транспортування підрозділів пожежної охорони.

Якщо приміщення відрізане вогнем,  димом,  високою температурою    від

основних шляхів евакуації,  то насамперед необхідно перешкодити доступу

диму і продуктів горіння    до нього,  для чого негайно закрити    усі щілини у

дверях будь-яким матеріалом  (ганчірки,  штори тощо), за винятком синтетич-

них. Краще, щоб вони були змочені водою.

У приміщенні, яке заповнене димом, рухатись потрібно повзком у напря-

мку до вікна, закривши при цьому за можливості ніс та рот зволоженою тка-

ниною і подати сигнал про допомогу.  Ніколи не стрибайте у вікно без самої

явної про це необхідності  (кожен другий стрибок з четвертого поверху при

пожежі є смертельним). Якщо стрибати все ж таки прийдеться, спочатку вики

ньте за можливості через вікно м’які речі: матраци,  подушки і ін.,  спробуйте

залізти на підвіконник,  повиснути на ньому,  на руках, щоб зменшити висоту

падіння і, відштовхнувшись,  стрибайте,  спрямовуючи своє тіло на м’які пред-

мети.

При рятуванні потерпілих з будівель, що горять, та при гасінні пожежі ви-

конувати наступні правила:

-  перед тим, як увійти у палаюче приміщення, накритися з головою

мокрим покривалом, плащем тощо;

-  двері в задимлене приміщення відкривати  обережно, поволі, при-

криваючи корпус тіла дверним полотном для того, щоб уникнути спалаху

полум’я від швидкого приливу свіжого повітря;

-  у дуже задимленому приміщенні пересуватись поповзом або схи-

лившись, бо більшість нагрітих газоподібних речовин та дим скупчуються

у верхній частині приміщення;

-  для захисту від чадного газу по можливості дихати крізь зволоже-

ну тканину;

-  якщо виникло   займання одягу,  лягти на землю (підлогу)  та пере-

кочуватися для збиття полум’я (бігти не можна, тому що полум’я може ще

збільшитися);

-  побачивши людину, на якій горить одяг, потрібно накинути на неї

пальто, плащ, покривало та щільно притиснути і,  таким чином, збити по-

лум’я;

-  при гасінні пожежі використовувати вогнегасники та інші засоби

гасіння за призначенням, спрямовуючи їх на поверхню, що горить.

Горіння одягу,  безпосередні контакти з полум’ям,  розжареними предме-

тами, рідинами, що горять, призводять до опіків різного ступеню.

Опіки І, ІІ, ІІІ А ступенів належать до поверхневих. Вони можуть загоюва-

тися самостійно з повним відновленням шкірного покриву навіть на великій

площі опіку. Глибокі опіки ІІІ Б та ІV ступенів принципово відрізняються тим,

що загоюються рубцюванням та здебільшого вимагають хірургічних методів

лікування. 

Перша допомога повинна бути спрямована на припинення впливу високої

температури на потерпілого. Його кладуть в горизонтальне положення та швидко гасять одяг, що горить, будь-яким способом.

При невеликому опіку  (І ступеня)  необхідно підставити обпечене місце

під струмінь холодної води та  тримати до стихання болі, а потім змочити ура-

жену ділянку спиртом або одеколоном, не накладаючи пов’язки.

При сильних опіках та утворенні пухирів необхідно на них покласти сте-

рильну антисептичну пов’язку. У разі відсутності такого роду матеріалів вико-

ристовують чистий рушник, простирадло, хустинку тощо, дати знеболювальні

препарати.

При великих опікових ураженнях шкіри треба негайно викликати швидку

допомогу,  закутати потерпілого чистим пропрасованим простирадлом,  дати

знеболювальні препарати та велику кількість рідини (чай, мінеральна вода).

При сильних опіках не можна:

-  обробляти шкіру спиртом,  одеколоном, поливати пухирі та обвуг-

лену шкіру водою;

-  проколювати пухирі, що утворились, щоб не інфікувати рану;

-  змащувати вражені місця жиром, розчином брильянтовим зеленим,

засипляти порошками (це перешкоджає подальшому лікуванню);

-  зривати прилиплі до місця опіку частини одягу;

-  дозволяти потерпілому самостійно пересуватись(можливий шок).

5.7.  Категорії виробництв та приміщень за вибухопожежною

та пожежною небезпекою 

Пожежовибухонебезпечність виробництв характеризується сукупніс-

тю умов, здатних спричинити і розвинути пожежу або вибух певних ма-

сштабів.

Пожежна небезпека виробничих будівель залежить від кількості та

здатності до горіння речовин і матеріалів, що в них знаходяться або вико-

ристовуються, а також від пожежної небезпеки технологічних процесів й

особливостей конструкції самої будівлі  (приміщення).  Технологічний

процес визначає ймовірність виникнення і розміри пожежі або вибуху.

Конструкції будівель зумовлюють межі поширення пожежі та її наслідки.

Оцінка вибухопожежонебезпечності полягає у тому, щоб визначити

можливості руйнівних наслідків пожежі і вибухів на об'єктах, а також не-

безпечних факторів цих явищ для людей. Існує два методи визначення

пожежовибухонебезпечності – детермінований і вірогідний.

Детермінований – базується на нормуванні технологічного проекту-

вання.

Вірогідний – передбачає недопущення дії на людей шкідливих фак-

торів пожежі з вірогідністю, що перевищує нормативну.

За вибухонебезпекою та пожежною небезпекою приміщенні та буді-

влі згідно з НАПБ Б. 07.005-86 ОНТП 24-86 поділяються на п’ять катего-

рій: А, Б, В, Г, Д.

Категорія А (вибухопожежонебезпечна). Горючі гази, легкозаймисті

рідини з температурою спалаху не більше 28?С у такій кількості, що мо-

жуть утворювати вибухонебезпечні паро- і газоповітряні суміші, при спа-

лахуванні яких розвивається розрахунковий надлишковий тиск вибуху в

приміщенні, що перевищує 5 кПа. Речовини та матеріали, здатні вибухати

і горіти при взаємодії з водою, киснем повітря або одне з одним у такій

кількості, що розрахунковий надлишковий тиск у приміщенні перевищує

5 кПа;

Категорія Б – (вибухопожежонебезпечна). Горючий пил або волок-

на, легкозаймисті рідини з температурою спалаху  більше 28?С та горючі

рідни у такій кількості, що можуть створювати вибухонебезпечні пило-

повітряні або пароповітряні суміші у разі спалахування яких розвивається

розрахунковий надлишковий тиск вибуху в приміщенні, що перевищує

5 кПа; 

Категорія В – (пожежонебезпечна). Горючі і важко горючі рідини,

тверді горючі і важкогорючі речовини й матеріали, речовини та матеріа-

ли, здатні при взаємодії з водою, киснем повітря або одне з одним лише

горіти, за умови, що приміщення, в яких вони знаходяться (використову-

ються) не належать до категорій А і Б;

Категорія Г. Негорючі речовини та матеріали в гарячому, розжаре-

ному або розплавленому стані, процес обробки яких супроводжується виді-

ленням променистого тепла, іскор, полум'я; горючі гази, рідини, тверді ре-

човини, які спалюються або утилізуються як паливо;

Категорія Д. Виробництво, де застосовуються неспалимі речовини і

матеріали у холодному стані. До цієї ж категорії дозволяється зарахову-

вати приміщення, у яких розміщені горючі речовини у системах змащу-

вання, охолодження і гідроприводу обладнання і яких не більше 60 кг в

одиниці обладнання(за умов тиску не більше 0,2 МПа), а також кабельні

електропроводки в обладнанні, окремі предмети меблі на місцях.

Залежно від категорії виробництва вибирають ступені вогнестійкості

будівель й приміщень, а також розробляють заходи щодо запобігання ви-

никненню вибухів і пожеж на виробничих процесах.

Найбільш небезпечні щодо вибухів і пожеж види виробництв необ-

хідно розміщувати в одноповерхових будівлях, а в багатоповерхових – на

верхньому поверсі у зовнішніх стін.

6.Вибухонебезпечні та пожежонебезпечні зони, їх класи

Окрім вибухопожежної класифікації приміщень існують вибухонебезпе-

чні і пожежонебезпечні зони в приміщеннях. 

Вибухонебезпечна зона – це обмежений простір у приміщенні або

за його межами, де існують чи можуть утворюватись вибухонебезпечні

суміші.

Класифікація вибухонебезпечних зон здійснюється у відповідності з

ДНАОП 0.00-1.32-01 «Правила будови електроустановок».

Газо-, пароповітряні вибухонебезпечні середовища утворюють вибу-

хонебезпечні зони класів 0,1,2, а пилоповітряні-вибухонебезпечні зони

класів 20,21,22.

Вибухонебезпечна зона класу О – простір, у якому вибухонебезпечне

середовище присутнє постійно або протягом тривалого часу. Вона може

мати місце тільки в межах корпусів технологічного обладнання.

Вибухонебезпечна зона класу 1 – простір, у якому вибухонебезпеч-

не середовище може утворитися під час нормальної роботи, тобто ситуа-

ції, коли установка працює відповідно до своїх розрахункових парамет-

рів, але виділені горючі гази і пари горючих речовин можуть створити з

повітрям або іншими окислювачами вибухонебезпечні суміші.

Вибухонебезпечна зона класу 2 – простір, у якому вибухонебезпечне

середовище за нормальних умов експлуатації відсутнє, а якщо воно ви-

никає, то рідко і триває недовго.

Вибухонебезпечна зона класу 20 – простір, у якому під час нормаль-

ної експлуатації вибухонебезпечний пил у вигляді хмари присутній по-

стійно або часто в кількості, достатній для утворення небезпечної конце-

нтрації суміші з повітрям, і (або) простір, де можуть утворюватись пилові

шари непередбаченої або надмірної товщини.

Вибухонебезпечна зона класу 21 – простір, у якому під час нормаль-

ної експлуатації ймовірна поява пилу у вигляді хмари в кількості, достат-

ній для утворення суміші з повітрям вибухонебезпечної концентрації.

Вибухонебезпечна зона класу 22 – простір, у якому вибухонебезпеч-

ний пил у завислому стані може з’являтися нечасто і існувати недовго,

або в якому шари вибухонебезпечного пилу можуть існувати і утворюва-

ти вибухонебезпечні суміші в разі аварії.

Класифікація пожежонебезпечних зон виконується відповідно до

Правил улаштування електроустановок (ПУЕ).

Пожежонебезпечна зона – це обмежений простір всередині або поза приміщенням, в межах якого постійно або періодично знаходяться горючі речовини. У такому приміщенні вони можуть перебувати як при нормальному технологічному процесі, так і в разі його порушення. По-

жежонебезпечні зони поділяються на чотири класи: П-І, П-ІІ, П-ІІа, П-ІІІ.

Клас П-І -   зони приміщень, в яких зберігаються (використовуються)

горючі рідини з температурою спалаху вище 61°С.

Клас П-ІІ -  зони приміщень,  де можливе утворення горючого пилу

або волокон з нижньою концентраційною межею межу поширення полу-

м'я понад 65 г/м3 до об’єму повітря.

Клас П-ІІа -  зони приміщень, в яких є тверді горючі речовини.

Горючий пил і волокна відсутні.

Клас П-ІІІ -  зовнішні установи та ззовні розташовані зони,  де зберігаються або використовуються горючі рідини з температурою спалаху понад 61°С, а також тверді горючі речовини.

Згідно п 4.2.7. Правил пожежної безпеки в Україні для всіх будівель

та приміщень виробничого, складського призначення і лабораторій пови-

нна бути визначена категорія щодо вибухопожежної та пожежної небез-

пеки,  а також класи зон,  які необхідно позначати на вхідних дверях до

приміщення, а також на межах зон всередині приміщень та із зовні, при

цьому на полі вказівного знака зверху позначена категорія пожежної не-

безпеки згідно з НАПБ Б.07.005 – 86 ОНТП 24-86, а під нею – клас зони. 

         7. Протипожежні  вимоги до улаштування та експлуатації електро-

установок.

Велика кількість пожеж виникає внаслідок несправності та порушень

правил експлуатації електротехнічних, електронагрівальних приладів, при-

строїв та устаткування. В більшості такі пожежі виникають як результат коро-

тких замикань в електричних ланцюгах; перегріву та загорання речовин і ма-

теріалів, розташованих у безпосередній близькості від нагрітого лектроустат-

кування; струмових перевантажень проводів та електричних машин;  великих

перехідних опорів тощо.

Електроустановки повинні відповідати вимогам ПУЕ, ПБЕ, Правил безпечної експлуатації електроустановок споживачів, Правил технічної експлуатації електроустановок споживачів, ППБУ та інших нормативних документів,

затверджених у встановленому порядку.

Керівник (власник) зобов'язаний забезпечити своєчасне технічне обслуго-

вування та належну експлуатацію електроустановок.

Особа, призначена відповідальною за їх протипожежний стан, зобов'язана: 

- організовувати і проводити профілактичний огляд та планово - попере-

джувальні ремонти електрообладнання і електромереж, а також своєчасне усунення порушень, які можуть призвести до пожежі;

- забезпечувати правильність застосування електрообладнання, кабелів,

електропроводок залежно від класу пожеж – та вибухонебезпечних зон і умов навколишнього середовища, а також справний стан апаратів захисту від перевантажень тощо;

- організовувати навчання та інструктажі чергового персоналу з питань

пожежної безпеки під час експлуатації електроустановок.

Електродвигуни, світильники, проводи та розпридільні пристрої треба ре-

гулярно, не рідне одного разу на місяць, а в зачинених приміщеннях – щотижня, очищати від пилу.

З метою запобігання виникнення пожежі не дозволяється:

- проходження зовнішніх електропроводок над горючими покрівлями,

штабелями лісу і т.п.;

- прокладення електричних проводів і кабелів транзитом через складські

приміщення, пожежонебезпечні та вибухо – небезпечні зони;

- експлуатації електропроводів з пошкодженою або зношеною ізоляцією;

- застосування саморобних подовжувачів, саморобного електронагріваль-

ного обладнання; 

- користування пошкодженими електровиробами (розетками, вимикачами

і т. п.);

- застосування в пожежно небезпечних запахах світильників з  лампами

розжарювання без захисного суцільного скла (ковпаків);

- залишати без догляду при виході з приміщення увімкнених в електро-

мережу нагрівальних приладів, телевізорів тощо;

- складування горючих матеріалів на відстані менше 1м від електроустат-

кування та під електрощитами;

- використання побутових приладів (прасок, чайників і ін.) без негорючих

підставок та в місцях (приміщеннях), де їх застосування не передбачено або

заборонено та ін.

Слід також пам'ятати, що застосування саморобних некаліброваних плав-

них вставок у запобіжниках забороняється.

Електророзетки, вимикачі, перемикачі та інші подібні апарати можуть

встановлюватися на горючі основи (конструкції) лише з підкладанням під них

суцільного негорючого матеріалу, що виступає за габарити апарата не менше

ніж на 0.01м.

У разі відкритого прокладання незахищених проводів та захищених про-

водів (кабелів) з оболонками з горючих матеріалів відстань від них до горячих конструкцій повинна становити не менше 0.001м, а якщо не можливо забезпечити вказану відстань, то провід (кабель) відокремлюють від горючої поверхні шаром негорючого матеріалу.

Відстань між світильниками з лампами розжарювання та з предметами з

горючих матеріалів повинна бути не меншою ніж 0.5м. при потужності лампи

100 Вт і 1м – при потужності лампи 500 Вт. 

Інші види світильників повинні розміщуватися від горючих матеріалів та

предметів на відстані не менше 0.5м., а від горючих будівельних конструкцій – не менше 0.2м.

У разі неможливості дотримання вказаної відстані до будівельних конс-

трукцій вони повинні бути захищенні негорючими теплоізоляційними матеріалами.

Згідно ПУЕ у вибухонебезпечних зонах потрібно використовувати

вибухозахисне устаткування виконане згідно ГОСТ 12.2.02-76.

При виборі електричного обладнання для встановлення у вибухопо-

жежонебезпечних зонах беруть до уваги категорію і групу вибухонебез-

печної суміші. У вибухопожежонебезпечних зонах використовується еле-

ктрообладнання закритого типу.  Вся електропроводка повинна мати

подвійну ізоляцію.

Пускову апаратуру,  магнітні пускачі для вибухонебезпечних зон

класів В-0, В-І, В-20,В-21 необхідно виносити за їхні межі. 

Електропроводку у вибухонебезпечних приміщеннях необхідно про-

кладати у сталевих трубах  (може використовуватись броньований ка-

бель). Світильники для цих класів приміщень також мусять бути вибухо-

захищеними.

Переносні споживачі електроенергії обладнують гнучким кабелем з

мідними жилами з урахуванням їх захисту від можливих пошкоджень.

Заборонено використовувати у пожежовибухонебезпечних примі-

щеннях, архівах, музеях, інших аналогічних об’єктах електронагрівальні прилади.

Категорії вибухопожежної небезпеки приміщень, відповідні класи їх

мають позначатися на спеціальних табличках, які розміщують на вхідних

дверях.

 

        8. Забезпечення пожежної безпеки на виробничих об’єктах

 Пожежна профілактика та пожежна безпека. 

Пожежна профілактика – це комплекс організаційних і технічних

заходів,  спрямованих на гарантування безпеки людей,  запобігання по-

жежам, обмеження їх поширення, а також створення умов для успішного гасіння пожежі.

У процесі розробки профілактичних заходів запобігання пожежам

враховується протипожежний стан об'єкта, тобто кількість пожеж та зби-

тки від них, число займань, а також травм, отруєнь і загиблих людей, рі-

вень реалізації вимог пожежної безпеки, рівень боєготовності пожежних

підрозділів, а також стан протипожежної агітації і пропаганди.

Пожежна безпека – стан об'єкта, за якого виключається можли-

вість пожежі, а у випадку її виникнення унеможливлюється дія на людей

небезпечних факторів пожежі і забезпечується захист матеріальних

цінностей.  Одним із основних факторів забезпечення пожежної безпеки

є пожежна профілактика.

Забезпечення пожежної безпеки об'єкта передбачає створення систе-

ми попередження пожеж та протипожежного захисту. Велике значення

при цьому мають організаційно-технічні заходи, які умовно можна поді-

лити на: 

а) організаційні (організація пожежної охорони, навчань, інструкта-

жів та ін.);

б) технічні (суворе дотримання правил і норм, визначених чинними

нормативними документами, при реконструкції приміщень,  технічному

переоснащенні виробництва, експлуатації електромереж, опалення, осві-

тлення та ін.);

в) заходи режимного характеру  (заборона паління та застосування

відкритого вогню в недозволених місцях та ін.);

г)  експлуатаційні  (своєчасне проведення профілактичних оглядів,

ремонтів устаткування тощо).

З метою попередження пожеж, їх поширення та боротьби з ними усі

працівники підприємств, установ й організацій проходять навчання та ін-

структажі з питань пожежної безпеки. На об’єктах з підвищеною пожеж-

ною небезпечністю обов’язковим є навчання.

9. Система попередження пожеж

Система попередження пожеж – це комплекс організаційних захо-

дів і технічних засобів, спрямованих на запобігання виникненню та роз-

витку пожежі.  Вона передбачає виявлення початкової стадії пожежі,

своєчасну інформацію й,  у разі необхідності,  включення автоматичних

систем пожежегасіння. 

Як відомо, основною умовою горіння є наявність трьох чинників: го-

рючої речовини, окислювача та джерела вогню. Для того щоб сталося го-

ріння, горюча речовина, окислювач та джерело запалювання повинні ма-

ти певні критичні рівні (температуру, концентрацію, енергію). 

Оскільки в умовах виробництва завжди є горючі речовини, а у повітрі –  достатня кількість кисню,  то для виникнення горіння бракує лише

джерела займання. 

До джерела запалювання належать відкрите полум’я,  розжарені

предмети, іскри від ударів та тертя, сонячна радіація та ін.

Горюча речовина з окислювачем утворює так зване горюче середо-

вище, яке здатне горіти при наявності джерела запалювання. Тому заходи

системи попередження пожежі спрямовані на дотримання безпечної по-

ведінки з джерелом запалювання та запобігання утворенню горючого се-

редовища.

Запобігання появі у горючому середовищі джерела запалювання мо-

жна досягти дотриманням Правил пожежної безпеки, використанням еле-

ктроустаткування, що відповідає за вимогам класу пожежовибухонебез-

печних приміщень та зон,  ліквідацією умов для самоспалахування

речовин (матеріалів) тощо.

Запобігання утворенню горючого середовища досягається дотриман-

ням наступних вимог: заміна, по можливості, у технологічних процесах

горючих речовин (матеріалів) на негорючі; ізоляція горючого та вибухо-

небезпечного середовища;  використанням інгібіторних та флегматиза-

ційних добавок;  застосуванням в установках з горючими речовинами

пристроїв захисту від пошкоджень та аварій; жорстким контролем за ста-

ном повітря в приміщеннях та якістю вентиляції тощо.

Система попередження пожеж також передбачає зниження пального

навантаження в приміщеннях, проведення пожежотехнічних обстежень,

використання знаків безпеки, своєчасне виявлення початкової стадії по-

жежі, передачу інформації про місце і час її виникнення й, у разі необхід-

ності, включення автоматичних засобів пожежегасіння. Засобами проти-

пожежної автоматики забезпечуються виробничі приміщення категорій

А, Б і В.

Установки автоматичної електричної пожежної сигналізації монту-

ють на складах, базах та інших пожежовибухонебезпечних об’єктах. Ос-

новними складовими частинами цих установок є: датчики (сповісники),

що монтуються в будівлях або на території об’єктів і призначені для по-

дання сигналу про пожежу; приймальні апарати (станції), що забезпечу-

ють приймання сигналів від датчиків, а також автоматичні системи по-

жежегасіння. 

Датчики можуть бути тепловими, димовими, світловими. Принципи

роботи їх будуються на дії тепла, продуктів згорання й ультрафіолетових

променів.

Теплові датчики спрацьовують при температурі на 20-40°С вище від

можливої максимальної температури при звичайних умовах. Серед них

найбільш поширеними є біметалеві датчики, принцип дії яких базується

на явищі термоелектрики. У провідниках, виконаних із різнорідних мате-

ріалів, виникає термоелектрорушійна сила, якщо місця їх з’єднання три-

мати при різних температурах.

Для сигналізації про пожежу у вибухонебезпечних приміщеннях за-

стосовують напівпровідникові датчики максимальної дії ПТИМ-1  і

ПТИМ-2.

Димові датчики працюють на принципі дії продуктів горіння (диму)

на електричний струм іонізаційної камери, що використовується як спо-

вісник.  Живлення датчика здійснюється постійним струмом напругою

220 В.

Світлові датчики працюють на принципі перетворення електромаг-

нітного випромінювання відкритого полум’я в електричну енергію.

Теплові датчики контролюють 10-25 м2 площі приміщення, димові -30-100 м²

, світлові – 400-600 м². Їх закріплюють на стелі або підвішують на висоті 6-10 м.

    В залежності від можливості зазначити свій номер (адресу) сповіщува-

чі поділяються на: 

        - адресовані, які реагують на фактори, супровідні пожежні, в місці їх

встановлення і постійно або періодично активно формують сигнал про

стаж пожежонебезпечності в захищуваному приміщенні та власну праце-

здатність із зазначенням свого номера; 

        - не адресовані, які реагують на фактори, супровідні пожежі, в місці

їх встановлення та формують сигнал про виникнення пожежі в захище-

ному приміщенні без зазначення свого номера.

     Вибір пожежних сповіщувачів здійснюється в залежності від характе-

ристики виробництв,  технологічних процесів, приміщень відповідно до

Додатку К до ДБН В.2.5-13-98 «Пожежна автоматика будинків і споруд».

Наприклад, пріоритетним у виробничих будівлях є автоматичний тепло-

вий сповіщувач,  а у спеціальних спорудах  (приміщення електронно-

обчислювальної техніки) – димовий.

      При виборі димових датчиків не рекомендується використовувати та-

кі, що працюють з радіо затоками, у приміщеннях з довготривалим пере-

буванням людей ( лікарні).

Органами чуття також можна виявити початок горіння за такими показниками, як дим, його дія на очі та дихання, специфічний запах горю-

чих речовин та газів,  які утворюються при горінні (фосген, окис азоту,

сірководень та ін.), світло, язики полум’я тощо. 

10. Протипожежний захист

Система протипожежного захисту – це сукупність організаційних

заходів і технічних засобів, спрямованих на запобігання дії на людей не-

безпечних факторів пожежі й обмеження збитку від неї.

Основними напрямками протипожежного захисту об’єкта є: 

1) обмеження розмірів та поширення пожежі, що досягається плану-

ванням будівель і споруд з урахуванням вимог Правил пожежної безпеки,

правильним розміщенням виробничих цехів, приміщень, дільниць у ме-

жах будівлі, вибором будівельних конструкцій, встановленням протипо-

жежних перешкод, влаштуванням систем пожежегасіння та ін.;

2) обмеження розвитку пожежі. Це, перш за все, обмеження кількості

горючих речовин,  що одночасно знаходяться в приміщенні,  аварійне

стравлювання горючих рідин та газів,  своєчасне звільнення приміщень

від залишків горючих матеріалів, а також застосування для пожежовибу-

хонебезпечних речовин (матеріалів) спеціального устаткування;

3) створення умов для успішного гасіння пожежі.

У будівлях і спорудах з пожежонебезпечним виробництвом категорій

А, Б, В встановлюють стаціонарні установки пожежегасіння, які можуть

бути аерозольні (галоїдовуглеводні), рідинні, водяні, парові, порошкови-

дні. Найкраще зарекомендували себе спринклерні системи, що являють

собою розгалужену мережу труб, прокладених по стелі, на яких закріпле-

ні спринклерні головки. Спринклерні системи можуть бути водяні, повіт-

ряні (газові) і змішані. Вода або газ до труб потрапляє під тиском. Отвір у

спринклерній головці закритий легкоплавким замком-клапаном, що роз-

рахований на спрацювання  при температурах 72, 93, 141 та 182 °С. Пло-

ща змочування одним спринклером становить 9-12  м2,  а інтенсивність

подачі води – 0,1 л/с м2.

У приміщеннях з підвищеною пожежною небезпекою,  в яких при

пожежі  можливе швидке розповсюдження вогню, застосовують дренчер-

ні системи. Ці системи мають збуджувальний клапан групової дії, який

контролює справність установки і ввімкнення її в дію.

Дренчерні установки подають воду на всю площу приміщення. В них

замість спринклерних головок з легкоплавкими клапанами встановлені дре-

нчери – відкриті зрошувальні головки без замків. Подача води регулюється

клапаном групової дії, який відкривається автоматично або вручну. Ці уста-

новки призначені як для гасіння пожежі, так і для створення водяних завіс з

метою ізоляції вогню і запобігання його поширенню.

Відповідно до НАПБ Б 01.004-2000  Правил технічного устаткування

установок пожежної автоматики керівники підприємств та уповноважені

ними особи зобов’язані утримувати установки пожежної автоматики у

справжньому стані.

5.10.4. Протипожежний захист місць зберігання матеріальних                                       цінностей.

Під час зберігання у складах (приміщеннях) різних речовин та матеріалів

повинні вираховуватись їх пожежно небезпечні фізично-хімічні власти-

вості (здатність до самозаймання тощо), сумісність, а також ознаки одно-

рідності речовин, що застосовуються для гасіння пожежі.

    Товари і матеріали можуть зберігатися на стелажах або іншим спосо-

бом. У разі застосування безстелажного способу зберігання товари і ма-

теріали повинні укладатися у штабелі. Відстань між стінами та штабеля-

ми чи стелажами повинна бути не менше 0,8м. 

       У складених приміщеннях не дозволяється: 

   - зберігати продукцію навалом та вепритул до приладів і труб опалення

та електрообладнання;

   - використовувати газові плити, печі, побутові електронагрівальні при-

лади, установлювати з цією межою штежельці розетки; 

    - влаштовувати чергове освітлення; встановлювати протектори зовніш-

нього освітлення безпосередньо на дахах складів; 

    - зберігати аерозольні упаковки в одному приміщенні з окисниками,

горючими газами, легкозаймистими речовинами та горючими речовина-

ми; 

    - зберігати кислоти у місцях, де можливе їх стикання з деревиною, со-

ломою та іншими речовинами органічного походження;

    - застосовувати транспорт з двигунами внутрішнього згоряння без іс-

крогасників;

    - проводити безпосередньо у складових приміщеннях розкриття тари,

розфасування продукції тощо.

11. Первинні засоби пожежегасіння

Успіх швидкої локалізації  пожежі на її початку залежить від вогнегасних засобів, вміння користуватися ними.

Основними вогнегасними речовинами та сполуками, що застосову-

ються для гасіння пожеж й окремих вогнищ, є вода, водяна пара, хімічна

піна, повітряно-механічна піна, водні розчини солей, інертні й негорючі

гази, галоїдно-вуглеводневі сполуки, сухі негорючі порошки та пісок.

Вода – найбільш поширена і дешева вогнегасна речовина. Вогнегасні

властивості води можна підвищити в 2,5 рази, додаючи до неї поверхнево

активні речовини (зволожувачі) використовується для гасіння пожеж класу А. 

Вода застосовується у вигляді компактних і розширених струменів і як

пара. Вогнегасний ефект компактних струменів води полягає у змочуванні

поверхні, зволоженні та охолодженні твердих горючих матеріалів.

Струменем води гасять тверді горючі речовини;  дощем і водяним

паром – тверді, волокнисті, сипучі речовини.

Водяну пару застосовують для гасіння пожеж у приміщеннях

об’ємом до 500 м3і невеликих загорянь на відкритих установках.

Водою не дозволяється гасити:  електроустановки під напругою,

матеріали, що зберігаються поряд з карбідом і негашеним вапном, мета-

левий натрій, калій, магній та інші речовини, які при дії з водою виділя-

ють горючі або вибухові речовини, а також нафту, бензин, оскільки, ма-

ючи велику питому вагу,  вода накопичується    внизу цих речовин і

збільшує площу горючої поверхні, сприяє розтіканню вогню.

Промислові приміщення мають зовнішнє та внутрішнє водопоста-

чання (CHіП 2.04.02-84; СНіП 2.04.01-85). Гідранти розташовуються на

території підприємств на віддалі не більше 100 м по периметру будівель

вздовж доріг і не ближче 5м від стін будівель.

Внутрішній протипожежний водогін обладнується пожежними кранами, які встановлюються на висоті 1,35 м від підлоги всередині приміщень біля виходів, у коридорах, на сходах. Кожний пожежний кран споряджається прогумованим рукавом та пожежним    стволом.  Довжина рукава – 10 або 20 м.

Пожежні крани не рідше одного разу на 6 місяців підлягають техніч-

ному обслуговуванні і перевірці на працездатність.

Водопостачання при пожежах залежить від вогнестійкості приміщень, категорії виробництва, величини приміщень. Наприклад, для будівель І та ІІ ступеня вогнестійкості, приміщень категорії А, Б, В об’ємом до 3000 м3

необхідною є трата води 10 л/с, а для будівель об’ємом 4000 м3– 40 л/с. Для будівель IV і V ступеня вогнестійкості, приміщень категорії Г, Д об’ємом до 30 000 м3 витрати води – 10 л/с.

Вуглекислота  використовується для гасіння пожеж класів А,В (Е),  а

також горючих рідин і твердих речовин.  Вуглекислотний вогнегасник

слід тримати за ручку для уникнення обмороження рук, зберігати подалі

від тепла.

Не можна гасити вуглекислотою спирт і ацетон (розчиняють вуглеки-

слоту), а також фотоплівку, целулоїд, які горять без доступу повітря. 

Повітряно-механічна піна використовується для гасіння твердих ре-

човин та легкозаймистих рідин з відкритою поверхнею, що горить. Нею

не можна гасити електрообладнання, що перебуває під напругою,  вона

псує цінне обладнання, книги, папери. Повітряно-механічною піною не

можна гасити вогонь у місцях, де знаходяться калій, натрій, магній, оскі-

льки внаслідок їх взаємодії з водою, що знаходиться в піні, виділяється

водень, котрий посилює горіння.

Інертні та негорючі гази (вуглекислий газ і азот) знижують концент-

рацію кисню в осередку пожежі та гальмують інтенсивність горіння. Во-

ни застосовуються для гасіння легкозаймистих та горючих рідин, твердих

горючих матеріалів, устаткування під напругою, пожеж в архівах, бібліо-

теках, музеях тощо.

Галогеновуглеводи володіють інгібіторними властивостями до горін-

ня, гальмуючи реакції окислення. Порівняно з вуглекислим газом і азотом

вони є більш ефективними та завдяки змочуванню можуть застосовува-

тись для гасіння тліючих речовин та матеріалів. До них належать: броми-

стий метилен, йодистий метилен, бромистий етил та інше. 

При використанні галогеновуглеводів для гасіння слід пам’ятати, що

вони володіють високою корозійною активністю та негативно впливають

на дихальну систему людини.

Вогнегасні порошки можна використовувати для різноманітних спо-

собів пожежогасіння всіх видів речовин. Основним компонентом порош-

ку ПСБ є бікарбонат натрію (NaHCO3), ПФ – діамоній фосфат.

Пісок використовується для гасіння невеликої кількості розлитих го-

рючих рідин.

Для підвищення ефективності гасіння пожеж необхідно використо-

вувати вогнегасники (найпоширеніші – ОХП-10, ОУ-2; ОУ-5; ОУ-8; ОУ-

10; ОПС-6, ОПС-10, ОП-10(3), ОП-5-02). 

Вогнегасники характеризуються високою вогнегасною спроможніс-

тю та значною швидкістю гасіння пожежі. За способом транспортування

вогнегасники випускаються двох видів: переносні (об’ємом корпуса 1-10

л; загальна вага не більше 20 кг) та пересувні (об’ємом корпуса більше 20

л на спеціальних пристроях з колесами).

Залежно від вогнегасної речовини вогнегасники поділяються на: во-

дяні,  пінні,  повітряно-пінні,  хімічно-пінні,  порошкові,  вуглекислотні,

хладонові, комбіновані. Характеристика деяких переносних вогнегасни-

ків наведена в таблиці 17. 

Хімічно-пінні вогнегасники  (ОХП-10  й ін.)  призначені для гасіння

легкозаймистих та горючих рідин. Для приведення вогнегасника в дію

необхідно повернути важіль запірно-пускового пристрою на 180°, повер-

нути вогнегасник вверх дном і направити струмені піни в осередок по-

жежі. Діючою речовиною тут є вуглекислий газ, який інтенсивно перемі-

щує рідину, утворюючи при цьому піну.

Вуглекислотні вогнегасники (ОУ-2 і ін.) застосовуються для гасіння

легкозаймистих та горючих рідин, твердих горючих речовин та матеріа-

лів,  електропроводок, що знаходяться під напругою до 1000 В,  а також

інших предметів. Діючою речовиною є вуглекислота. При випаровуванні

1 л Н2СО3 утворюється 509 л СО2.

Для приведення в дію вогнегасника його розтруб спрямовують на во-

гонь і натискають на курок затвора чи відкривають вентиль, при цьому

утворюється снігоподібна маса з температурою -70°С. Категорично забо-

роняється тримати голою рукою розтруб під час гасіння пожежі, а також

зберігати вогнегасники біля джерела тепла.

Хладонові (аерозольні) вогнегасники (ОАХ-3, ОА-3 і ін.) містять за-

ряд галогеновуглеводнів (бромистий етил, хладон 114В2 та ін.), які при

виході з вогнегасника створюють струмінь з мідрібнодисперсних крап-

лин. Ці вогнегасники використовують при гасінні електроустановок під

напругою до 380 В, різноманітних горючих твердих і рідких речовин, за

винятком лужних, лужноземельних металів та їх карбідів, а також речо-

вин, що здатні горіти без доступу повітря.

Порошкові вогнегасники (ОПС-6, ОПС-10, ОП-100 й ін.) є універса-

льними і характеризуються широким діапазоном застосування, у т.ч. для

гасіння лужних,  лужноземельних металів та їх карбідів. Для створення

тиску в корпусі порошкових вогнегасників використовують стиснутий

газ, як правило, азот, вуглекислий газ чи повітря. У дію порошкові вогне-

гасники приводяться проколюванням мембрани усередині корпуса,  що

знаходиться між порошком і газом.

Комбіновані вогнегасники мають заряд двох і більше вогнегасних речовин.

У зв’язку з введенням в дію з 01.01.1999  р.  державного стандарту

України ДСТУ 3675-98 Вогнегасники переносні. Загальні технічні вимо-

ги та методи випробовувань,  вогнегасники хімічно-пінні ОХП – 10  та

ОХВП – 10 зняті з виробництва.

На марнуванні корпусу кожного вогнегасника позначаються класи

пожеж для гасіння яких вогнегасник не придатний.

Вибір типу та визначення необхідної кількості вогнегасників для

оснащення приміщень проводиться відповідно до Правил пожежної без-

пеки України з урахуванням їх вогнегасної спроможності, категорії при-

міщень за вибухопожежною та пожежною небезпекою,  а також класу

можливої пожежі.

З метою підтримки вогнегасників у робочому стані їх необхідно бе-

регти від механічних ушкоджень, вчасно робити зовнішній огляд і запра-

влення. Вогнегасники розміщуються в легкодоступних та помітних міс-

цях,  в яких виключається пряме попадання сонячних променів і

безпосередній вплив опалювальних та нагрівальних приладів.

12. Вогнестійкість будівель, споруд та шляхи її підвищення

Система пожежного захисту включає вогнестійкість конструкцій, їх

здатність зберігати несучу й охоронну функції. Показником вогнестійко-

сті будівельних конструкцій є межа вогнестійкості – час (у годинах, хви-

линах) від початку випробування (пожежі) конструкцій до появи однієї з

таких ознак:

а)  поява тріщин;

б)  зростання температури на протилежній стороні конструкцій в се-

редньому до 140°С;

в)  втрата несучої здатності.

Межа вогнестійкості будівельних конструкцій визначається дослі-

дженням у спеціальних печах за відповідною методикою згідно з ДСТУБ

В.1.1-4-98  «Будівельні конструкції.  Методи випробувань на вогнестій-

кість».

Вогнестійкість конструкцій залежить від їх товщини та фізико-

хімічних властивостей матеріалів, з яких вони виготовлені. Наприклад,

межа вогнестійкості стін з червоної цегли товщиною 38  см становить

близько 11 годин, а з натурального каменя тієї ж товщини – 7 годин.

Підвищення вогнестійкості будівельних конструкцій можна досягти:

-  обмазуванням і штукатуренням конструкцій (дерево, метал, залізобетон, пластмаса). Товщина штукатурки 20-25 мм;

-  облицюванням конструкцій плитами і цеглою. При облицюванні

колон гіпсовими плитами товщиною 60-80 мм їх вогнестійкість зростає

до 3,3-4,8 годин, а при використанні звичайної цегли товщиною 60 мм –

до 2-х годин;

-  теплоізоляційним екрануванням – підвісні стелі з негорючих або

важкозаймистих матеріалів є надійним екраном для металевих несучих

конструкцій.  Екрани можуть бути переносними і стаціонарними,  а за

конструктивним рішенням – тепловідвідними і поглинаючими променеву

енергію. Водяні екрани застосовуються дуже часто як і водяні завіси, що

створюються дренчерними установками;

-  охолодженням металевих конструкцій водою як ззовні, так і зсе-

редини конструкції;

-  обробкою горючих матеріалів антипіренами, спеціальними вогне-

захистними покриттями.

Оскільки будівлі і споруди – це сукупність конструкцій та елементів

з різними ступенями і рівнями вогнестійкості, мінімальна межа їх вогне-

стійкості визначається вогнестійкістю основних будівельних конструк-

цій.

Усі приміщення за вогнестійкістю класифікуються за 5 ступенями. 

До першого ступеня вогнестійкості належать будівлі, які мають ме-

жу вогнестійкості 2,5 години і більше. До другого і третього ступенів –

будівлі, що мають мінімальний час вогнестійкості 2 години. Будівлі чет-

вертого ступеня вогнестійкості побудовані із важкозгоряючих матеріалів

і мають мінімальний час вогнестійкості 0,5 години, а будівлі п’ятого сту-

пеня вогнестійкості побудовані із легкозгоряючих матеріалів (дерево та

ін.).

Для зменшення межі поширення вогню у приміщеннях при проекту-

ванні та побудові промислових підприємств передбачається поділ будівлі

протипожежними стінами, перегородками, перекриттями на відсіки, сек-

ції та влаштування протипожежних перешкод для обмеження поширення

вогню по поверхнях конструкцій, розлитій рідині та інших горючих ма-

теріалах.

Протипожежні стіни повинні опиратись на власні фундаменти, зво-

дитись на всю висоту будівлі і розділяти будівлю по всій висоті та шири-

ні. Як правило, вони вищі за покрівлю на 30-60  см,  якщо елементи по-

криття виконані з горючих або важкогорючих матеріалів,  або не

підіймаються над покрівлею, якщо всі елементи покриття виконані з не-

горючих матеріалів.

Отвори у протипожежних стінах, перегородках повинні бути облад-

нанні захисними пристроями  (вогнестійкі двері, засуви тощо), що буде

перешкодою для поширення вогню та диму.

Продукти горіння та дим при пожежі становлять велику небезпеку. Для

їх видалення передбачають димові люки та шахти, які забезпечують спря-

моване видалення цих речовин, не допускають задимлення суміжних при-

міщень і зменшують концентрацію диму в нижній зоні приміщення. 

Відкриття димових люків створює більш надійні умови для евакуації

людей з приміщення, яке горить, полегшує роботу пожежних підрозділів

з гасіння пожежі.

Для видалення диму з підвального приміщення у разі пожежі норми

передбачають влаштування вікон розміром 0,9?1,2 м на кожні 1000 м2

площі підвального приміщення.

У приміщеннях,  де існує ймовірність вибуху,  встановлюють легко-

скидні конструкції, які руйнуються при вибуху і, таким чином, зменшу-

ють тиск всередині будівлі і зберігають несучі та огороджувальні конс-

трукції.

Легкоскидні конструкції можуть бути настінними та покрівельними.

Останні використовуються лише тоді, коли у приміщенні відсутні віконні

отвори або настінні панелі є дуже легкими, а їх площа – недостатньою.

Пожежна безпека ґрунтується також на дотриманні відповідної про-

типожежної відстані між будівлями та спорудами (протипожежні розри-

ви). Ці відстані залежать від ступеня вогнестійкості будівель і споруд, а

також від їх категорії за вибухопожежною небезпекою  (СНиП ІІ-89-80;

ДНБ Б.2.4-3-95). Протипожежні відстані між будівлями і спорудами ма-

ють виключати загоряння сусідніх будівель і споруд протягом часу, який

необхідний для приведення в дію засобів пожежегасіння. Ці відстані но-

рмуються для будівель і споруд 1-5-го рівнів вогнестійкості, вибухонебе-

зпечних (А, Б) та пожежонебезпечних (В) категорій виробництв і не нор-

муються для виробництва категорій Г і Д.

Відстань між будівлями і спорудами 1-2-го рівнів вогнестійкості, в

яких розташоване виробництво категорій А, Б, В, становить 9 м, при на-

явності стаціонарних автоматичних систем пожежегасіння – 6 м; між бу-

дівлями і спорудами 3-го рівня вогнестійкості – 12 м; між будівлями і

спорудами 4-5-го рівнів вогнестійкості – 18 м.

Залежно від ступеня вогнестійкості житлових і громадських будівель

віддаль від них має становити:  для складу кам’яного вугілля – 6-15 м;

дров і лісоматеріалів – 12-30 м; легкозаймистих рідин – 18-36 м; горючих

рідин – 18-36 м; відкритих майданчиків для зберігання сільськогосподар-

ської техніки – 15-20 м.

До усіх будівель і споруд по всій їх довжині мають бути влаштовані

під’їзди для пожежних автомобілів: з одного боку – якщо ширина будин-

ку до 18 м; з двох боків – якщо ширина будинку понад 18 м.

Внутрішньогосподарські дороги, в’їзди і під’їзди взимку необхідно

очищувати від снігу і постійно утримувати у належному стані.

13.  Евакуація людей з приміщень при пожежах

Евакуація – це одночасне переміщення значної кількості людей в од-

ному напрямку під час виникнення пожежі у приміщенні,  а також при

аваріях. Від правильної організації евакуації і стану комунікацій примі-

щень залежить збереження життя людей.

Показником ефективності евакуації є час, протягом якого люди мо-

жуть у разі необхідності залишити окремі приміщення і будівлі чи спору-

ди взагалі. Безпека евакуації досягається тоді, коли час евакуації не пере-

вищує часу настання критичної фази розвитку пожежі  (критичних

температур, концентрацій кисню, диму та ін.).

Шляхи евакуації (проходи, коридори) повинні мати рівні вертикальні

огороджувальні конструкції без будь-яких виступів, що звужують виходи

по ширині;  природне освітлення або штучне, що працює від звичайної

електромережі або від аварійної. Мінімальна ширина проходу має стано-

вити не менше 1 м, а висота – 2 м. Двері на шляхах евакуації повинні від-

чинятися, як правило, у напрямку виходу з будівлі. 

Евакуаційних виходів з приміщення або споруди має бути, як прави-

ло, не менше двох. Допускається наявність одного евакуаційного виходу

з приміщень, якщо відстань від найбільш віддаленого робочого місця до

цього виходу не перевищує 25 м,  а кількість працюючих – не більше 5

осіб у приміщеннях з виробництвами категорій А, Б; 25 осіб – у примі-

щеннях з виробництвом категорії В; 50 осіб – у приміщеннях з виробниц-

твами категорій Г та Д. 

Не допускається влаштовувати евакуаційні виходи через приміщення

категорій А і Б, а також через виробничі приміщення в будівлях підви-

щених ступенів вогнестійкості.

На видних місцях приміщень (у коридорах та проходах, біля виходів з

приміщень на стіні) має знаходитись чіткий, зрозумілий план евакуації.

Евакуаційні виходи повинні бути: з приміщень, розташованих у під-

вальних і цокольних поверхах, через сходову площадку за умови відсут-

ності на шляху евакуації складів горючих матеріалів; з приміщень пер-

шого поверху –  безпосередньо через коридор,  вестибюль до сходової

клітки; з приміщень будь-якого поверху,  крім першого, –  до коридору,

що веде до сходової клітки.

Для забезпечення ефективної евакуації людей при пожежі необхідно

своєчасно проводити інструктажі й мати інструкції щодо дій у разі еваку-

ації, проводити тренування з евакуації людей з будинку і приміщень не

рідше двох разів на рік.

За нормами, необхідний час евакуації з будинку складає: для катего-

рій пожежонебезпечності виробництва А, Б, Е – 0,5-1,75 хв.; категорії В – 1,75хв.; категорії Г і Д – не нормується.

.14. Обов’язки підприємств, установ, організацій, громадян щодо забезпечення пожежної безпеки

Згідно зі ст. 5 Закону України «Про пожежну безпеку» власники під-

приємств, установ та організацій або уповноважені ними органи (далі –

власники), а також орендарі зобов’язані:

-  розробляти комплексні заходи щодо забезпечення пожежної без-

пеки,  впроваджувати досягнення науки і техніки,  позитивний досвід у

практику протипожежного захисту;

-  відповідно до нормативних актів з пожежної безпеки розробляти і

затверджувати положення, інструкції, інші нормативні акти, що діють у

межах підприємства, установи та організації, здійснювати постійний кон-

троль за їх додержанням;

-  забезпечувати додержання протипожежних вимог стандартів,

норм, правил, а також виконання вимог приписів і постанов органів дер-

жавного пожежного нагляду;

-  організовувати навчання працівників правил пожежної безпеки та

пропаганду заходів щодо їх забезпечення;

-  у разі відсутності в нормативних актах вимог, необхідних для за-

безпечення пожежної безпеки, вживати відповідних заходів, погоджуючи

їх з органами державного пожежного нагляду;

-  утримувати у справному стані засоби протипожежного захисту і

зв’язку, пожежну техніку, обладнання та інвентар, не допускати їх вико-

ристання не за призначенням;

-  створювати у разі потреби відповідно до встановленого порядку

підрозділи пожежної охорони та необхідну для їх функціонування мате-

ріально-технічну базу;

-  подавати на вимогу державної пожежної охорони відомості та до-

кументи про стан пожежної безпеки об’єктів і продукції, що ними вироб-

ляється;

-  здійснювати заходи щодо впровадження автоматичних засобів ви-

явлення та гасіння пожеж і використання для цієї мети виробничої авто-

матики;

-  своєчасно інформувати органи пожежної охорони про несправ-

ність пожежної техніки, систем протипожежного захисту, водопостачан-

ня, а також про закриття доріг і проїздів на своїй території;

-  проводити службове розслідування випадків пожеж.

Чинне законодавство передбачає конкретні обов’язки підприємств,

установ та організацій з надання допомоги пожежній охороні в процесі

гасіння пожежі. Так, згідно зі ст. 34 Закону України «Про пожежну без-

пеку» для участі у гасінні пожежі місцеві органи державної виконавчої

влади, підприємства, установи та організації на вимогу керівника гасіння

пожежі зобов’язані надавати безкоштовно в його розпорядження вогнега-

сні речовини,  техніку,  паливно-мастильні матеріали,  людські ресурси,

обладнання, засоби зв’язку тощо, а під час пожежі, що триває понад три

години, – харчування, приміщення для відпочинку і реабілітації особово-

го складу та осіб, залучених до гасіння пожежі.

Згідно зі ст. 6  Закону України  «Про пожежну безпеку»  громадяни

України, іноземні громадяни та особи без громадянства, які перебувають

на території України, зобов’язані:

-  виконувати правила пожежної безпеки: забезпечувати будівлі, які

їм належать на праві особистої власності, первинними засобами гасіння

пожеж і протипожежним інвентарем, виховувати у дітей обережність у

поводженні з вогнем;

-  повідомляти пожежну охорону про виникнення пожежі та вжива-

ти заходів до її ліквідації, рятування людей і майна.

-  Ця стаття Закону є юридичною підставою для будь-якого керівни-

ка, щоб вимагати від своїх підлеглих,  відвідувачів виконувати правила

пожежної безпеки.